§4.5. Червоні водорості - Соболь

• ГДЗ Біологія 7 клас Соболь

Діяльність

Навчальне завдання.

Що відрізняє червоні водорості?

Червоні водорості відрізняються кількома ключовими особливостями:

1. Пігменти: Червоні водорості містять особливі червоні та сині пігменти, відомі як фікобіліни, які дозволяють їм поглинати сині та фіолетові промені, що проникають на велику глибину. Це робить їх здатними до життя в умовах, де інші водорості не можуть вижити.
2. Забарвлення: Хоча вони називаються червоними, їхнє забарвлення може варіюватися від червоного до помаранчевого, фіолетового і майже чорного, залежно від поєднання пігментів.
3. Структура: Більшість червоних водоростей є багатоклітинними організмами, хоча деякі види є одноклітинними. Їхній талом може мати вигляд кущиків або пластинок, які прикріплюються до субстрату за допомогою ризоїдів або підошв.
4. Клітинні оболонки: Вони мають двошарові клітинні оболонки, з внутрішнім шаром з целюлози і зовнішнім шаром, що містить фікоколоїди, такі як агар-агар, які забезпечують додаткову опору та захист.
5. Мінеральні солі: Деякі червоні водорості відкладають у своїх клітинних оболонках мінеральні солі, такі як кальцій карбонат, що робить їх твердішими.
6. Розмноження: Вони розмножуються як статевим, так і нестатевим способами, причому їхні спори і гамети не мають джгутиків і переміщуються пасивно за допомогою течії води.
7. Пристосувальні ознаки: Червоні водорості добре пристосовані до життя на значній глибині завдяки своїм пігментам, а також мають захисні властивості проти ультрафіолетових променів завдяки речовинам, таким як агар-агар і каррагінан.

Ці особливості роблять червоні водорості унікальними серед інших груп водоростей.

Фрейм «Три кольори» для оцінювання. Червоні водорості.

Особливості

1. Пігменти: Червоні водорості містять фікобіліни, які дозволяють їм поглинати сині та фіолетові промені, що проникають на велику глибину. Це надає їм характерного червоного забарвлення, хоча воно може варіюватися від помаранчевого до фіолетового і майже чорного.
2. Клітинні оболонки: Вони мають двошарові клітинні оболонки, з внутрішнім шаром з целюлози і зовнішнім, що містить фікоколоїди, такі як агар-агар, які забезпечують додаткову опору та захист.
3. Запасні речовини: Червоні водорості запасають багрянковий крохмаль, який не змінює колір при взаємодії з йодом.

Різноманітність

Роди: Найвідоміші червоні водорості належать до родів Порфіра, Кораліна та Філофора.

• Порфіра: Має пластинчасту слань рожево-пурпурного кольору, росте в холодній воді океану.
• Кораліна: Має таломи у вигляді кущиків, що беруть участь в утворенні коралових рифів.
• Філофора: Має кущисті таломи з пластинками, які можуть мати різні форми.

Пристосування

1. Глибоководне життя: Завдяки фікобілінам, червоні водорості можуть жити на значній глибині, де інші водорості не виживають.
2. Слизовий покрив: Їхній талом вкритий шаром слизу, що містить агар-агар і каррагінан, які мають гелеутворювальні, противірусні та протибактеріальні властивості.
3. Мінеральні солі: Деякі види відкладають у своїх клітинних оболонках кальцій карбонат, що робить їх твердішими.
4. Розмноження: Вони розмножуються як статевим, так і нестатевим способами, причому їхні спори і гамети не мають джгутиків і переміщуються пасивно за допомогою течії води.

Розвивальне завдання.

За якими ознаками розрізняють червоні водорості між собою?

Роди:

• Порфіра: Має пластинчасту слань рожево-пурпурного кольору з гладкими чи хвилястими краями. Пластинка складається з одного-двох шарів клітин і прикріплюється до субстрату за допомогою підошви. Це великі рослини, які можуть досягати одного метра в довжину.
• Кораліна: Має таломи у вигляді вертикального кущика, що галузиться в одній площині та виповнений вапном. Поширені в усіх морях, особливо в тропічній зоні, і беруть участь в утворенні коралових рифів.
• Філофора: Має кущисті таломи заввишки до 50 см. На вертикальних циліндричних стовбурцях виростають пластинки з рівними, зубчастими чи хвилястими краями, які можуть мати ребристі виступи.

Екологічні умови:

• Місце проживання: Порфіра росте в холодній воді океану в припливній зоні, тоді як Кораліна поширена в тропічних морях.

Склад:

• Вапно: Кораліна має вапняні таломи, що робить їх важливими для утворення коралових рифів.

Ці ознаки допомагають ідентифікувати та класифікувати різні види червоних водоростей у природі.

Проблемно-пізнавальна вправа. Філофора ребриста та кораліна лікарська – чим відрізняються?

Морфологія:

• Філофора ребриста: Має кущисті таломи заввишки до 50 см. На вертикальних циліндричних стовбурцях виростають пластинки з рівними, зубчастими чи хвилястими краями, які можуть мати ребристі виступи.
• Кораліна лікарська: Має жорсткий, вапняковий талом, який часто розгалужений і нагадує корали. Це надає їй характерного вигляду, відмінного від м’яких пластинок філофори.

Середовище існування:

• Філофора ребриста: Зустрічається в Чорному морі, зокрема в районі Севастополь — Одеса — дельта Дунаю, а також у Середземному морі. Росте на глибині від 20 до 60 м.
• Кораліна лікарська: Поширені в усіх морях, особливо в тропічній зоні, де беруть участь в утворенні коралових рифів

Практичне застосування:

• Філофора ребриста: Використовується для отримання агароїду, що є важливим у харчовій промисловості.
• Кораліна лікарська: Використовується в медицині та косметології завдяки своїм вапняковим властивостям.

Ціннісне завдання.

Слань багрянок гнучка, міцна, вкрита слизом і тверда на дотик. Чому?

Слань багрянок (червоних водоростей) має такі властивості, як гнучкість, міцність, покриття слизом і твердість на дотик, завдяки кільком ключовим особливостям:

1. Слизове покриття: Слань вкрита шаром слизу, що містить фікоколоїди, такі як агар-агар і каррагінан. Ці речовини надають водоростям гелеутворювальні властивості, забезпечують додатковий захист і сприяють обміну речовин із середовищем.
2. Мінеральні солі: Багато червоних водоростей відкладають у своїх клітинних оболонках мінеральні солі, зокрема кальцій карбонат. Це робить їх твердішими і забезпечує міцність, що важливо для прикріпленого способу життя.
3. Целюлозні оболонки: Клітинні оболонки водоростей складаються з целюлози, що додає міцності та гнучкості.

Ці особливості дозволяють червоним водоростям бути стійкими до механічних пошкоджень і забезпечують їх виживання в різних умовах середовища.

Вправа для вибірковості. Особливості покривів червоних водоростей.

Розгляньмо кожне твердження окремо, щоб оцінити прояви своєрідності покривів багрянок:

Клітинна оболонка багрянок має целюлозу, що забезпечує міцність і гнучкість покривів:

Так. Клітинні оболонки червоних водоростей дійсно містять целюлозу, яка надає їм міцності та гнучкості.

У покривах багрянок є фікоколоїди (агар, карагінан), що зумовлює твердість слані:

Ні. Фікоколоїди, такі як агар-агар і каррагінан, насправді надають слані гелеутворювальні властивості та слизовий покрив, а не твердість. Твердість може бути зумовлена відкладенням мінеральних солей, таких як кальцій карбонат.

У клітинній оболонці накопичуються мінеральні солі, завдяки яким вони слизькі на дотик:

Ні. Мінеральні солі, такі як кальцій карбонат, роблять оболонки твердими, а не слизькими. Слизькість забезпечується наявністю фікоколоїдів, які утворюють слизовий покрив.

Особливості покривів багрянок (червоних водоростей) включають:

1. Склад клітинних оболонок:
   • Целюлоза: Внутрішній шар клітинної оболонки складається з целюлози, що забезпечує міцність і гнучкість.
   • Фікоколоїди: Зовнішній шар містить фікоколоїди, такі як агар-агар і каррагінан, які утворюють слизовий покрив. Цей слиз забезпечує додатковий захист і сприяє обміну речовин із середовищем.
2. Мінеральні солі:
   • Деякі червоні водорості відкладають у своїх клітинних оболонках мінеральні солі, зокрема кальцій карбонат, що робить їх твердішими. Це пов’язано з прикріпленим способом життя і забезпечує додаткову міцність.
3. Гелеутворювальні властивості:
   • Агар-агар і каррагінан, що містяться в покривах, мають гелеутворювальні властивості, а також проявляють противірусні та протибактеріальні властивості, захищаючи водорості від шкідливих впливів.

Ці особливості покривів багрянок роблять їх добре пристосованими до життя в різних умовах, включаючи глибоководні середовища.

Екологічна цінність багрянок

Багрянки, або червоні водорості, мають важливу екологічну цінність:

1. Продуценти: Вони є важливими продуцентами в морських екосистемах, виробляючи органічні речовини, які служать їжею для багатьох морських організмів.
2. Формування біотопів: Деякі види, такі як кораліна, беруть участь у формуванні коралових рифів, забезпечуючи структуру і стабільність цих екосистем.
3. Біоіндикатори: Багрянки можуть слугувати індикаторами якості води, оскільки вони чутливі до змін у навколишньому середовищі.
4. Вуглецевий цикл: Вони поглинають вуглекислий газ, сприяючи зменшенню парникового ефекту.

Ці функції роблять багрянки важливими для підтримки біорізноманіття та стабільності морських екосистем.