§ 35. ТЕКСТИЛЬНЕ, ШВЕЙНЕ, ВЗУТТЄВЕ ВИРОБНИЦТВА У СВІТІ І В УКРАЇНІ

• До змісту відповідей

Пригадайте, які сільськогосподарські культури слугують сировиною для виробництва тканин.

Сільськогосподарськими культурами, які використовують як рослинну сировину для виготовлення тканин, є бавовник, льон, коноплі, джут та кенаф.

СПРОБУЙТЕ САМІ

Розкажіть про основні етапи їх створення за мал. 35.2.

1. Спочатку сировину очищують від сміття та насіння на етапі первинного оброблення, отримуючи волокнисту масу.
2. Далі під час прядіння з волокон скручують міцну безперервну нитку — пряжу.
3. Потім на ткацьких верстатах із ниток виготовляють невибілену сурову тканину сірого кольору.
4. На завершальному етапі тканина проходить оздоблення, відбілювання, фарбування або нанесення малюнка, після чого готова продукція набуває товарного вигляду.

За табл. 35.1 охарактеризуйте просторову організацію текстильного виробництва у світі: які країни є найбільшими виробниками бавовняних, лляних, джутових, вовняних і шовкових тканин?

Просторова організація текстильного виробництва характеризується значною концентрацією в країнах Азії, де є дешева робоча сила та власна сировина. Провідним світовим виробником майже всіх видів тканин є Китай.

Примітка: у таблиці 35.1 дані щодо вовняних тканин відсутні, проте за текстом підручника основними виробниками вовни є країни з розвиненим вівчарством (наприклад, Китай та Австралія).

Покажіть їх на карті.

На карті світу основні центри текстильного виробництва можна знайти за такими регіонами:

• Бавовняне виробництво: країни Південної та Східної Азії (Індія, Китай, Пакистан), Центральної Азії (Узбекистан) та Північної Америки (США).
• Лляне виробництво: переважно країни Європи з помірним кліматом (Франція, Бельгія, Білорусь, Польща) та Китай.
• Джутове виробництво: зосереджене виключно в Південній Азії (Індія та Бангладеш).
• Шовкове виробництво: Східна, Південно-Східна та Південна Азія (Китай, Японія, В’єтнам, Індія), а також країни Європи з давніми традиціями (Франція, Італія).

ШУКАЄМО В ІНТЕРНЕТІ

Дізнайтеся, що це за сировина (абака, агава, рамі), у який спосіб її отримують, яку продукцію з неї виготовляють.

• Абака (манільське прядиво): це волокно, яке отримують із листків багаторічної рослини роду Банан. Його вилучають шляхом механічного відділення волокон від м’якоті листа. Через високу стійкість до солоної води з абаки виготовляють морські канати, троси, а також спеціальний папір для банкнот і чайних пакетиків.
• Агава (сизаль): волокно отримують із листя тропічної рослини агави. Його видобувають методом декортикації (роздавлювання листя під пресом). Із сизалю виготовляють міцні мотузки, шпагат, килимові покриття та щітки.
• Рамі (китайська кропива): це волокно отримують зі стебел рослини рамі біла. Його видобувають шляхом зняття кори та подальшого хімічного або біологічного очищення від смол. Рамі використовують для виробництва високоякісного одягу, постільної білизни та оббивки меблів, оскільки тканина має шовковистий блиск і не гниє.

ПРАЦЮЄМО З КАРТОЮ

Позначте на карті світу столиці високої моди (мал. 35.3) і найбільші країни — виробники масового одягу. Чому їх розміщення не збігається?

До столиць високої моди належать Париж, Мілан, Рим, Лондон, Мадрид, Барселона, Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Токіо, Шанхай та Гонконг. Найбільшими країнами-виробниками масового одягу є Китай, Індія, В’єтнам, Бангладеш, Туреччина та Індонезія. На мою думку, їх розміщення не збігається тому, що центри моди зосереджені в найбільш розвинених країнах, де є високий попит на дорогі дизайнерські речі та значні фінансові ресурси. Масове ж виробництво розміщується в країнах, що розвиваються, через наявність там дуже дешевої робочої сили та власної сировини, що дозволяє знизити собівартість продукції.

СПРОБУЙТЕ САМІ

Уявіть, що футболка в магазині коштує 10 євро. Як би ви розподілили цю суму між фермерами, фабрикою, транспортом і магазином, які беруть участь у її виготовленні й реалізації?

Умовний розподіл вартості футболки за 10 євро між учасниками ланцюга виробництва:

• Фермери, які вирощують бавовну, отримують 0,5 євро.
• Текстильна та швейна фабрики за обробку й пошиття отримують 1,5 євро.
• Транспортні компанії за доставку сировини та готового товару отримують 1 євро.
• Магазин разом із власником торгової марки забирає 7 євро на покриття оренди, податків, маркетингу та прибутку.

Хто, на вашу думку, і чому має отримати найбільшу частину цієї суми?

Найбільшу частину вартості справедливіше було б віддати фермерам та швачкам, чия важка фізична праця створює матеріальну основу речі, проте в реальній економіці левова частка завжди дістається ритейлу та брендам через величезні витрати на дизайн, просування і роздрібну мережу.

СПРОБУЙТЕ САМІ

За мал. 35.4 проаналізуйте склад виробництв легкої промисловості України. На яке з них припадає найбільша частка? Яку частку становить текстильне виробництво?

Аналізуючи малюнок 35.4, я бачу, що найбільша частка у структурі легкої промисловості України припадає на виробництво одягу і становить 48 %. Текстильне виробництво займає частку в 30 %.

ГЕОГРАФІЧНА ЗАДАЧА

Визначте: 1) частку працівників, які зайняті на підприємствах легкої промисловості; 2) середню кількість працівників на підприємстві.

Використовуючи дані завдання, я провів відповідні розрахунки:

1. Частка працівників, зайнятих на підприємствах, від загальної кількості працівників галузі становить приблизно 70,4 % (64,8 тис. осіб розділити на 92 тис. осіб і помножити на 100 %).
2. Середня кількість працівників на одному підприємстві становить приблизно 28 осіб (64 800 працівників розділити на 2 300 підприємств).

ДОСЛІДЖУЄМО

Дослідіть, де пошитий одяг, який купують родини в Україні. Візьміть 3–4 речі й прочитайте на етикетці, у якій країні їх виробили. Обміняйтеся такою інформацією з однокласниками і з’ясуйте: 1) яким є перелік країн-виробників; 2) які країни зустрічалися найчастіше; 3) якою є частка країни — лідера за виробництвом одягу, що його купують родини однокласників.

Після перевірки етикеток чотирьох речей у моїй родині (футболка, джинси, светр, куртка) було встановлено країни-виробники: Бангладеш, Туреччина, Китай та Україна. На основі обміну інформацією з моїми однокласниками ми отримали наступні результати, які я навів у таблиці:

1. Загальний перелік країн-виробників включає Китай, Туреччину, Бангладеш, В’єтнам та Україну.
2. Найчастіше у гардеробах наших родин зустрічається одяг, вироблений у Китаї та Туреччині.
3. Частка країни-лідера (Китаю) за нашими підрахунками становить приблизно 45% від загальної кількості досліджених речей.

Яких заходів, на вашу думку, слід ужити, щоб українські швейні вироби стали конкурентоспроможними на внутрішньому і світовому ринках?

На мою думку, для підвищення конкурентоспроможності української продукції необхідно насамперед модернізувати підприємства та замінити застаріле обладнання на сучасне. Виробникам слід відмовлятися від роботи виключно за давальницькими схемами та зосередитися на створенні власних українських брендів із унікальним дизайном. Також держава має підтримувати галузь через пільгове оподаткування, а підприємствам варто активніше використовувати маркетингові інструменти для виходу на світові ринки.

ДОСЛІДЖУЄМО

З’ясуйте, чи є у вашому регіоні підприємства з виробництва текстилю, одягу чи взуття. Якщо є, то дослідіть одне з них: дізнайтеся, яку продукцію випускає; яку використовує сировину і звідки вона надходить; які має перспективи розвитку. Підготуйте презентацію про виробництво.

У моєму регіоні (місто Київ) працює одне з найстаріших підприємств легкої промисловості — ПрАТ «Каштан».

• Продукція: підприємство спеціалізується на виготовленні високоякісних чоловічих сорочок, жіночих блуз та іншого легкого одягу.
• Сировина: завод використовує переважно бавовняні, лляні та змішані тканини, які закуповуються у провідних виробників Туреччини, Китаю, а також частково використовується фурнітура українського виробництва.
• Перспективи розвитку: на мою думку, основними перспективами є розширення експорту до країн Європейського Союзу, впровадження систем автоматизованого проєктування одягу та розвиток власної мережі фірмових магазинів під брендом «Kashtan».

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Поясніть, які чинники впливають на розміщення текстильного виробництва.

Розміщення текстильного виробництва залежить від природно-сировинного чинника, споживчого чинника та наявності трудових ресурсів. Підприємства первинної обробки сировини (бавовноочисні, льонопереробні) розміщуються поблизу місць вирощування сільськогосподарських культур через велику кількість відходів при обробці. Виробництво готових тканин та швейних виробів орієнтується на великі міста (споживчий чинник) та регіони з достатньою кількістю вільної робочої сили, оскільки це виробництво є трудомістким.

Що це за центри «індустрії моди»? У яких країнах вони виникли?

Центри «індустрії моди» — це міста, у яких зосереджені провідні будинки моди, відбуваються світові покази та створюються елітні моделі одягу й взуття. Вони виникли переважно у розвинених країнах: Франції (Париж), Італії (Рим, Мілан), Великій Британії (Лондон), США (Нью-Йорк, Лос-Анджелес), Іспанії (Мадрид, Барселона) та Японії (Токіо). На відміну від країн Азії, де відбувається масове пошиття одягу, ці центри спеціалізуються на розробці дизайну та виготовленні дорогих брендів.

Які текстильні виробництва є в Україні?

В Україні працюють підприємства з виробництва бавовняних тканин у Києві та вовняних тканин у Чернігові, Богуславі й Харкові. Шовкові тканини із синтетичної сировини виготовляють у Черкасах, а з льоном працюють переважно невеликі дизайнерські майстерні. Також розвинене виробництво трикотажного полотна (Київ, Рівне, Одеса), панчішно-шкарпеткових виробів (Житомир, Львів, Харків, Чернівці) та трикотажного верхнього одягу.

Яких заходів, на вашу думку, слід ужити, щоб українські одяг і взуття стали конкурентоспроможними на світовому ринку?

На мою думку, українським підприємствам необхідно модернізувати застаріле обладнання та впроваджувати новітні технології, щоб підвищити якість продукції. Я думаю, що виробникам варто поступово відходити від роботи за давальницькою схемою і зосередитися на створенні власних торгових марок з унікальним дизайном. Також, на мою думку, важливо активно розвивати маркетинг і рекламу українських брендів, щоб вони ставали впізнаваними як на внутрішньому, так і на світовому ринках.