· Ілля Добрий · Довідник · 10 хв. читати
Населення України та світу: демографія, природний рух і два типи відтворення, демографічна політика, міграції, українська діаспора та статево-вікові піраміди
Динаміка чисельності населення світу й України
Демографія як наука, демографічні процеси. Населенням називають сукупність людей, які постійно живуть на певній території (його вивчають статистика, соціологія, етнографія, географія, демографія).
Відтворення населення — зміна поколінь у результаті природного руху (показники: народжуваність, смертність, природний приріст; абсолютні та відносні — у проміле, ‰, на 1000 жителів за рік):
Якщо смертність вища за народжуваність (від’ємний приріст), виникає депопуляція (систематичне зменшення чисельності населення) і «старіння населення» (зростання частки літніх людей). Природний рух впливає на статево-вікову структуру.
На чисельність також впливає механічний рух (міграції). Якість населення характеризується шлюбністю, розлучуваністю, рівнем здоров’я. Демографія — наука про кількість і якість населення та причини їх зміни (аналіз стану й прогнози).
Визначення кількості населення: переписи (у Європі з XIX ст., нині раз на 5–10 років). На українських землях: 1897 р. (перший), 1926 р., 1937 р. (засекречено), 1939 р., з кінця 1950-х — раз на 10 років; за незалежності — грудень 2001 р. (між переписами — оцінні дані).
Сучасна кількість населення світу та України. Друга половина XVII ст. — осіб; станом на населення планети перевищило осіб ( рубіж подолано у листопаді ). Розміщене нерівномірно: у найбільших країнах (Індія та Китай) — понад , у — понад , у — близько людства.
Регіони світу за часткою населення (ООН, ): Азія — ( із найбільших країн), Африка — , Європа — , Латинська Америка — , Північна (Англо-) Америка — , Океанія — . За оцінками , після повномасштабного російського вторгнення фактична чисельність населення на підконтрольній території України становить осіб ( разом із тимчасово окупованими територіями за оцінками ООН).
Зміна кількості населення: 15 тис. років тому — 3 млн; початок н. е. — 200–250 млн; часи Русі-України — близько 350 млн; 1820 р. — 1 млрд.
Два «демографічні вибухи»:
- XVIII–XIX ст. (розвинені країни Західної Європи після промислових революцій).
- XX ст. — донині (країни, що розвиваються: зниження смертності при високій народжуваності; з 1970-х темпи сповільнюються; пік пройшли Латинська Америка й Азія, на вершині — Африка). У країнах, що розвиваються, живе 75 % населення світу (90 % неписьменних, голодуючих і безробітних).
Рис. 1. Динаміка зростання населення світу
Частка регіонів у населенні світу
| Регіон | 2024 рік, % | Прогноз на 2050 рік, % |
|---|---|---|
| Азія | ~59,0 | 59,4 |
| Африка | ~18,5 | 21,8 |
| Європа | ~9,1 | 5,8 |
| Латинська Америка | ~8,1 | 8,5 |
| Англо-Америка | ~4,7 | 4,0 |
| Океанія | ~0,6 | 0,5 |
У Європі поширюється демографічна криза (сповільнення приросту).
Населення України: XIV ст. — близько , XVI ст. — , XVIII ст. — , початок XIX ст. — , кінець XIX ст. — , перед Першою світовою війною — . Через війни, голодомори, репресії, депортації втрати склали осіб. Після Другої світової війни зростало до максимуму у , відтоді зменшується.
Рис. 2. Зміна кількості населення України у XX–XXI ст.
Найбільші за чисельністю населення (понад 100 млн осіб) країни світу (ООН, оцінка 2023–2024 рр.)
З перше місце у світі посіла Індія, випередивши Китай, де почалося природне скорочення населення; до «клубу -мільйонників» також увійшла ДР Конго (усього держав):
| Місце | Країна | Оцінка ООН (2023–2024), млн | Регіон (за ООН) |
|---|---|---|---|
| 1 | Індія | Азія | |
| 2 | Китай | Азія | |
| 3 | США | 343,5 | Америка |
| 4 | Індонезія | 281,2 | Азія |
| 5 | Пакистан | 247,5 | Азія |
| 6 | Нігерія | 227,9 | Африка |
| 7 | Бразилія | 211,1 | Америка |
| 8 | Бангладеш | 171,5 | Азія |
| 9 | Росія | 145,4 | Європа |
| 10 | Мексика | 129,7 | Америка |
| 11 | Ефіопія | 128,7 | Африка |
| 12 | Японія | 124,4 | Азія |
| 13 | Філіппіни | 114,9 | Азія |
| 14 | Єгипет | 114,5 | Африка |
| 15 | ДР Конго | Африка |
Природний рух населення світу й України
Природний рух населення світу залежить від трьох груп причин: біологічних (до XVIII ст.: висока народжуваність і смертність), соціальних (медицина, побут, традиції, роль жінки, урбанізація) та історичних (війни, голодомори, революції, екологія).
Два типи відтворення населення:
- Перший (звужений) тип: низька народжуваність (10–16 осіб/тис.), невисока смертність (9–12 осіб/тис.), низький приріст (1–7 осіб/тис.). Характерний для високорозвинених країн (Європа, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія, Сінгапур, Кіпр, Китай, Вірменія, Грузія, КНДР, Республіка Корея, Таїланд) і країн із перехідною економікою (зокрема України).
- Проблеми: «старіння населення» (середня тривалість життя: Монако 89,5 р., Японія 84,7 р., Австралія 82,2 р.; Україна — 71,6 р.: чоловіки 66,3 р., жінки 76,2 р.) та депопуляція (21 країна Європи: Німеччина , Греція , Італія , Португалія ; Болгарія , Литва , Латвія , Україна , Угорщина , Білорусь , Естонія , Росія ).
- В Україні до повномасштабної війни (): народжуваність , смертність , природний приріст ; у криза різко поглибилася — смертність перевищує народжуваність майже втричі.
- Другий (розширений) тип: висока народжуваність, низька смертність, високий приріст. Країни, що розвиваються (Африка, Азія, Латинська Америка, Океанія). Найвищий приріст в Африці: Малаві (), Уганда (), Нігер (), Бурунді (), Малі (). Чинники: багатодітність ( осіб), ранні шлюби, залежне становище жінки, сільський спосіб життя, релігія. Тривалість життя зросла: Африка з 38 до 61 року, Азія з 41 до 73, Америка з 52 до 75. Проблеми: голод, безробіття, брак коштів на соціальну сферу.
Рис. 3. Природний рух населення та типи відтворення
Демографічна політика — система державних заходів із регулювання народжуваності у бажаному напрямі (проводять близько 130 країн):
- стимулювання народжуваності (розвинені країни, Франція з XIX ст.): відпустки, виплати при народженні та щомісячні, зростання виплат на кожну наступну дитину, гранти на освіту, субсидії на житло, пільги матерям і батькам на роботі, забезпечення дитячими дошкільними установами (у США такого прямого регулювання немає, діють податкові пільги);
- скорочення народжуваності (країни, що розвиваються: Китай, Індія, В’єтнам): правовий, економічний і морально-психологічний тиск (підвищення шлюбного віку, обмеження кількості дітей, штрафи, планування сім’ї, пропаганда; в арабських країнах та Африці малоефективна через традиції й релігію).
В Україні матерям, які народили дитину, держава надає грошову допомогу, забезпечує допологову відпустку та трирічну відпустку для догляду за дитиною. Є система кредитування молодих сімей.
Міграції населення
Поняття про міграції населення. На кількість населення певного регіону чи окремої країни, окрім природного руху, впливає механічний рух населення — міграції.
Міграції розрізняють за тривалістю: сезонні, тимчасові, «маятникові» та на постійне місце проживання; за керованістю: організовані, неорганізовані та примусові (через воєнні дії, політичний тиск, природні катастрофи); за напрямом переїзду: внутрішні (в межах країни) і зовнішні (до інших держав); а також за причинами (мотивами) переселення.
Рис. 4. Класифікація міграцій населення
Внутрішні та зовнішні міграції. Внутрішні міграції властиві всім державам. Найчастіше спостерігається переселення людей із села до міста; у великих країнах — до районів нового освоєння. Існують також «маятникові» міграції — щоденні переїзди людей між містом і передмістям на роботу або навчання.
Людей, які здійснюють переміщення, називають мігрантами. Виїзд за межі країни на постійне місце проживання називають еміграцією (переселенців — емігрантами). В’їзд громадян на постійне місце проживання до країни — імміграція (іммігранти). Різниця між кількістю іммігрантів та емігрантів — це сальдо міграцій (додатне, якщо переважають прибулі, і від’ємне, якщо переважають вибулі). Серед країн за кількістю емігрантів лідирують Росія, Мексика й Індія; у першій десятці є Україна та Китай.
Причини (мотиви) міграцій:
- Економічні чинники (головні в усі часи): освоєння нових земель і пошук роботи. Розрізняють фізичні міграції (переважно некваліфікована праця у будівництві, с/г, сфері обслуговування — у Західній Європі, США, країнах Перської затоки, ПАР; першість за кількістю тимчасових робітників у Європі посідає Німеччина) та інтелектуальні міграції («відплив умів») (з 1930-х рр. переманювання висококваліфікованих фахівців до США, Західної Європи, Канади).
- Політичні причини: війни, революції, деколонізація, зміна кордонів (наслідки Другої світової війни, розпад колоніальних імперій, війна в Югославії у 1990-х рр. — понад 2,5 млн біженців).
- Релігійні міграції: тимчасові (паломництво) або постійні (поділ Британської Індії на Індію та Пакистан).
- Міграції на національному підґрунті: утворення Ізраїлю у 1948 р. (прибуло 700 тис. іммігрантів за 4 роки).
- Екологічні причини: виїзд із зон екологічних катастроф (після аварії на ЧАЕС).
Міграційні процеси в Україні. Для України характерне негативне сальдо міграцій (щорічні втрати понад 20 тис. осіб): виїжджають переважно кваліфіковані робітники й науковці (США, Німеччина, Канада, Ізраїль, РФ), прибувають вихідці з Кавказу, Азії, Молдови. Найвищий приріст мігрантів — у Києві, Одеській та Харківській областях. Внутрішні міграції відбуваються за напрямком «село — місто», є «маятникові» та сезонні міграції.
Трудова еміграція з України (переважно в Європу — Польща, Німеччина, Чехія, Італія, Іспанія та ін.) перед повномасштабним вторгненням оцінювалася в осіб; зростав і «відплив умів». З через російську агресію з’явилося понад внутрішніх переселенців із Криму, Донецької та Луганської областей, а після — ще кілька мільйонів ВПО та понад біженців за кордоном (). Прикладами національних і екологічних міграцій є повернення депортованих кримських татар та відселення зони ЧАЕС.
Міграційна політика — цілеспрямована державна діяльність із регулювання та контролю міграційних процесів (зменшення відпливу молоді 15–39 років та спеціалістів із вищою освітою, повернення емігрантів, контроль кордонів).
Українська діаспора та її склад. Діаспора — перебування значної частини нації поза історичними (етнічними) землями внаслідок добровільної або примусової еміграції. Нині за межами батьківщини живуть близько 10 млн українців. Історичний поділ зумовив виокремлення східної діаспори (колишні республіки СРСР) та західної діаспори (Західна Європа, Америка, Австралія).
- Найчисельніша громада — у РФ (1,9 млн офіційно: Слобожанщина, Малиновий Клин на Кубані, Жовтий Клин у Поволжі, Сірий Клин у Західному Сибіру, Зелений Клин на Далекому Сході).
- У Канаді ( млн, населення) — степові провінції, культурний центр Вінніпег.
- У США ( тис.) — понад 90 % у великих містах (Нью-Йорк, Філадельфія, Чикаго, Пітсбург, Детройт, Клівленд), 75 % біля Великих озер.
- Значні громади також у Казахстані (333 тис.), Молдові (442 тис.), Білорусі (159 тис.), Польщі (62 тис.), Чехії, Румунії, Бразилії (500 тис.), Аргентині (300 тис.) та Австралії (до 34 тис.).
Статево-віковий склад населення
Статева структура населення. Співвідношення чоловіків і жінок визначають біологічні, історичні та соціальні чинники. У світі чоловіків на 34 млн більше через їхнє переважання в Азії; в інших регіонах чисельно домінують жінки (середня тривалість життя жінок довша на 5–8 років, а в Європі додатково далися взнаки війни). В Україні жінки становлять 53,8 %, чоловіки — 46,2 %.
Вікова структура населення. Виокремлюють три вікові групи: діти (0–15 років), працездатне населення (15–60 років) та літні люди (старші за 60 років).
Рис. 5. Типи вікової структури населення
Розрізняють два типи вікової структури:
- Перший (регресивний) тип (I тип відтворення): мала частка дітей, велика частка літніх людей, частка працездатного віку — 50–60 % (розвинені країни зі старінням населення).
- Другий (прогресивний) тип (II тип відтворення): висока частка дітей і молоді, низька частка літніх людей, частка працездатних — 51–55 %.
Для України характерний регресивний тип вікової структури зі швидким старінням населення (частка літніх людей віком зросла з наприкінці XIX ст. до понад у , а дітей віком років знизилася приблизно до ). Україна належить до «старих» країн із середнім віком 40,5 року (наймолодше населення — Закарпатська, Рівненська, Волинська області; найстаріше — Чернігівська, Донецька, Сумська, Луганська). Демографічне навантаження в Україні дуже високе: на 10 платників страхових внесків припадає 9 пенсіонерів.
Зміна вікової структури населення України, %
| Осіб віком | 1897 | 1926 | 1939 | 1959 | 1970 | 1979 | 1989 | 2001 | 2010 | 2012 | 2014 | 2018 |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 0–14 років | ~41,0 | 37,2 | 33,0 | 26,0 | 24,9 | 21,5 | 21,6 | 16,5 | 14,2 | 14,4 | 14,8 | 14,0 |
| 15–59 років | ~55,5 | 56,6 | 61,2 | 63,5 | 61,2 | 62,8 | 60,4 | 62,1 | 65,1 | 64,4 | 63,6 | 64,0 |
| понад 60 років | ~3,5 | 5,8 | 6,3 | 10,5 | 13,9 | 15,7 | 18,0 | 21,4 | 20,7 | 21,2 | 21,6 | 22,0 |
Примітка: сума за 1926 і 1939 рр. незначно відрізняється від 100 % через округлення та частку осіб із невідомим віком у переписах.
Статево-вікова піраміда — двобічна гістограма розподілу чоловіків (ліворуч) і жінок (праворуч) за віком. Виділяють три основні типи пірамід:
- Зростаючий тип — II тип відтворення, форма правильної піраміди (широка основа, багато дітей, мало літніх, зростання населення).
- Скорочуваний тип — I тип відтворення, завужена основа, розширена середина (округлий тип, низька народжуваність, старіння населення).
- Омолоджувальний тип — розвинені країни з активною стимулюючою демографічною політикою (ширша основа, що звужується догори, потім знову розширюється).
На форму піраміди впливають війни, голодомори та стихійні лиха, що дає змогу простежити демографічну історію та спрогнозувати майбутню ситуацію.