· Ілля Добрий · Довідник · 10 хв. читати

Населення України та світу: демографія, природний рух і два типи відтворення, демографічна політика, міграції, українська діаспора та статево-вікові піраміди

Динаміка чисельності населення світу й України

Демографія як наука, демографічні процеси. Населенням називають сукупність людей, які постійно живуть на певній території (його вивчають статистика, соціологія, етнографія, географія, демографія).

Відтворення населення — зміна поколінь у результаті природного руху (показники: народжуваність, смертність, природний приріст; абсолютні та відносні — у проміле, ‰, на 1000 жителів за рік):
Природний приріст (‰)=Народжуваність (‰)−Смертність (‰)\text{Природний приріст (‰)} = \text{Народжуваність (‰)} - \text{Смертність (‰)}

Якщо смертність вища за народжуваність (від’ємний приріст), виникає депопуляція (систематичне зменшення чисельності населення) і «старіння населення» (зростання частки літніх людей). Природний рух впливає на статево-вікову структуру.

На чисельність також впливає механічний рух (міграції). Якість населення характеризується шлюбністю, розлучуваністю, рівнем здоров’я. Демографія — наука про кількість і якість населення та причини їх зміни (аналіз стану й прогнози).

Визначення кількості населення: переписи (у Європі з XIX ст., нині раз на 5–10 років). На українських землях: 1897 р. (перший), 1926 р., 1937 р. (засекречено), 1939 р., з кінця 1950-х — раз на 10 років; за незалежності — грудень 2001 р. (між переписами — оцінні дані).

Сучасна кількість населення світу та України. Друга половина XVII ст. — 550 млн550\text{ млн} осіб; станом на 2024 р.2024\text{ р.} населення планети перевищило 8,1–8,2 млрд8{,}1\text{–}8{,}2\text{ млрд} осіб (8-мільярдний8\text{-мільярдний} рубіж подолано у листопаді 2022 р.2022\text{ р.}). Розміщене нерівномірно: у 22 найбільших країнах (Індія та Китай) — понад 1/31/3, у 66 — понад 1/21/2, у 1515 — близько 2/32/3 людства.

Регіони світу за часткою населення (ООН, 20242024): Азія — ≈59%\approx 59\% (99 із 1515 найбільших країн), Африка — ≈18,5%\approx 18{,}5\%, Європа — ≈9,1%\approx 9{,}1\%, Латинська Америка — ≈8,1%\approx 8{,}1\%, Північна (Англо-) Америка — ≈4,7%\approx 4{,}7\%, Океанія — ≈0,6%\approx 0{,}6\%. За оцінками 2024 р.2024\text{ р.}, після повномасштабного російського вторгнення фактична чисельність населення на підконтрольній території України становить ≈29–31 млн\approx 29\text{–}31\text{ млн} осіб (≈37 млн\approx 37\text{ млн} разом із тимчасово окупованими територіями за оцінками ООН).

Зміна кількості населення: 15 тис. років тому — 3 млн; початок н. е. — 200–250 млн; часи Русі-України — близько 350 млн; 1820 р. — 1 млрд.

Два «демографічні вибухи»:

  1. XVIII–XIX ст. (розвинені країни Західної Європи після промислових революцій).
  2. XX ст. — донині (країни, що розвиваються: зниження смертності при високій народжуваності; з 1970-х темпи сповільнюються; пік пройшли Латинська Америка й Азія, на вершині — Африка). У країнах, що розвиваються, живе 75 % населення світу (90 % неписьменних, голодуючих і безробітних).

Динаміка чисельності населення світу від давнини до прогнозу XXI століття
Рис. 1. Динаміка зростання населення світу

Частка регіонів у населенні світу

Регіон2024 рік, %Прогноз на 2050 рік, %
Азія~59,059,4
Африка~18,521,8
Європа~9,15,8
Латинська Америка~8,18,5
Англо-Америка~4,74,0
Океанія~0,60,5

У Європі поширюється демографічна криза (сповільнення приросту).

Населення України: XIV ст. — близько 4,4 млн4{,}4\text{ млн}, XVI ст. — 5,2 млн5{,}2\text{ млн}, XVIII ст. — 9 млн9\text{ млн}, початок XIX ст. — ≈10–11 млн\approx 10\text{–}11\text{ млн}, кінець XIX ст. — ≈29–30 млн\approx 29\text{–}30\text{ млн}, перед Першою світовою війною — 35,2 млн35{,}2\text{ млн}. Через війни, голодомори, репресії, депортації втрати склали 35–40 млн35\text{–}40\text{ млн} осіб. Після Другої світової війни зростало до максимуму 52,2 млн52{,}2\text{ млн} у 1993 р.1993\text{ р.}, відтоді зменшується.

Зміна кількості населення України у XX–XXI століттях
Рис. 2. Зміна кількості населення України у XX–XXI ст.

Найбільші за чисельністю населення (понад 100 млн осіб) країни світу (ООН, оцінка 2023–2024 рр.)

З 2022–2023 рр.2022\text{–}2023\text{ рр.} перше місце у світі посіла Індія, випередивши Китай, де почалося природне скорочення населення; до «клубу 100100-мільйонників» також увійшла ДР Конго (усього 1515 держав):

МісцеКраїнаОцінка ООН (2023–2024), млнРегіон (за ООН)
1Індія≈1438,1\approx 1438{,}1Азія
2Китай≈1422,6\approx 1422{,}6Азія
3США343,5Америка
4Індонезія281,2Азія
5Пакистан247,5Азія
6Нігерія227,9Африка
7Бразилія211,1Америка
8Бангладеш171,5Азія
9Росія145,4Європа
10Мексика129,7Америка
11Ефіопія128,7Африка
12Японія124,4Азія
13Філіппіни114,9Азія
14Єгипет114,5Африка
15ДР Конго≈106–110\approx 106\text{–}110Африка

Природний рух населення світу й України

Природний рух населення світу залежить від трьох груп причин: біологічних (до XVIII ст.: висока народжуваність і смертність), соціальних (медицина, побут, традиції, роль жінки, урбанізація) та історичних (війни, голодомори, революції, екологія).

Два типи відтворення населення:

  1. Перший (звужений) тип: низька народжуваність (10–16 осіб/тис.), невисока смертність (9–12 осіб/тис.), низький приріст (1–7 осіб/тис.). Характерний для високорозвинених країн (Європа, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія, Сінгапур, Кіпр, Китай, Вірменія, Грузія, КНДР, Республіка Корея, Таїланд) і країн із перехідною економікою (зокрема України).
    • Проблеми: «старіння населення» (середня тривалість життя: Монако 89,5 р., Японія 84,7 р., Австралія 82,2 р.; Україна — 71,6 р.: чоловіки 66,3 р., жінки 76,2 р.) та депопуляція (21 країна Європи: Німеччина −3,1 ‰-3{,}1\text{ ‰}, Греція −2,7 ‰-2{,}7\text{ ‰}, Італія −1,6 ‰-1{,}6\text{ ‰}, Португалія −2,0 ‰-2{,}0\text{ ‰}; Болгарія −5,7 ‰-5{,}7\text{ ‰}, Литва −4,5 ‰-4{,}5\text{ ‰}, Латвія −4,5 ‰-4{,}5\text{ ‰}, Україна −3,9 ‰-3{,}9\text{ ‰}, Угорщина −3 ‰-3\text{ ‰}, Білорусь −2,8 ‰-2{,}8\text{ ‰}, Естонія −2,2 ‰-2{,}2\text{ ‰}, Росія −3,3…−4,1 ‰-3{,}3\text{…}-4{,}1\text{ ‰}).
    • В Україні до повномасштабної війни (2018 р.2018\text{ р.}): народжуваність 10,5 ‰10{,}5\text{ ‰}, смертність 14,4 ‰14{,}4\text{ ‰}, природний приріст −3,9 ‰-3{,}9\text{ ‰}; у 2022–2024 рр.2022\text{–}2024\text{ рр.} криза різко поглибилася — смертність перевищує народжуваність майже втричі.
  2. Другий (розширений) тип: висока народжуваність, низька смертність, високий приріст. Країни, що розвиваються (Африка, Азія, Латинська Америка, Океанія). Найвищий приріст в Африці: Малаві (33,2 ‰33{,}2\text{ ‰}), Уганда (33,0 ‰33{,}0\text{ ‰}), Нігер (32,7 ‰32{,}7\text{ ‰}), Бурунді (32,7 ‰32{,}7\text{ ‰}), Малі (31,8 ‰31{,}8\text{ ‰}). Чинники: багатодітність (≈6\approx 6 осіб), ранні шлюби, залежне становище жінки, сільський спосіб життя, релігія. Тривалість життя зросла: Африка з 38 до 61 року, Азія з 41 до 73, Америка з 52 до 75. Проблеми: голод, безробіття, брак коштів на соціальну сферу.

Природний рух населення: перший та другий типи відтворення
Рис. 3. Природний рух населення та типи відтворення

Демографічна політика — система державних заходів із регулювання народжуваності у бажаному напрямі (проводять близько 130 країн):

  • стимулювання народжуваності (розвинені країни, Франція з XIX ст.): відпустки, виплати при народженні та щомісячні, зростання виплат на кожну наступну дитину, гранти на освіту, субсидії на житло, пільги матерям і батькам на роботі, забезпечення дитячими дошкільними установами (у США такого прямого регулювання немає, діють податкові пільги);
  • скорочення народжуваності (країни, що розвиваються: Китай, Індія, В’єтнам): правовий, економічний і морально-психологічний тиск (підвищення шлюбного віку, обмеження кількості дітей, штрафи, планування сім’ї, пропаганда; в арабських країнах та Африці малоефективна через традиції й релігію).

В Україні матерям, які народили дитину, держава надає грошову допомогу, забезпечує допологову відпустку та трирічну відпустку для догляду за дитиною. Є система кредитування молодих сімей.

Міграції населення

Поняття про міграції населення. На кількість населення певного регіону чи окремої країни, окрім природного руху, впливає механічний рух населення — міграції.

Міграції розрізняють за тривалістю: сезонні, тимчасові, «маятникові» та на постійне місце проживання; за керованістю: організовані, неорганізовані та примусові (через воєнні дії, політичний тиск, природні катастрофи); за напрямом переїзду: внутрішні (в межах країни) і зовнішні (до інших держав); а також за причинами (мотивами) переселення.

Схема класифікації міграцій населення
Рис. 4. Класифікація міграцій населення

Внутрішні та зовнішні міграції. Внутрішні міграції властиві всім державам. Найчастіше спостерігається переселення людей із села до міста; у великих країнах — до районів нового освоєння. Існують також «маятникові» міграції — щоденні переїзди людей між містом і передмістям на роботу або навчання.

Людей, які здійснюють переміщення, називають мігрантами. Виїзд за межі країни на постійне місце проживання називають еміграцією (переселенців — емігрантами). В’їзд громадян на постійне місце проживання до країни — імміграція (іммігранти). Різниця між кількістю іммігрантів та емігрантів — це сальдо міграцій (додатне, якщо переважають прибулі, і від’ємне, якщо переважають вибулі). Серед країн за кількістю емігрантів лідирують Росія, Мексика й Індія; у першій десятці є Україна та Китай.

Причини (мотиви) міграцій:

  • Економічні чинники (головні в усі часи): освоєння нових земель і пошук роботи. Розрізняють фізичні міграції (переважно некваліфікована праця у будівництві, с/г, сфері обслуговування — у Західній Європі, США, країнах Перської затоки, ПАР; першість за кількістю тимчасових робітників у Європі посідає Німеччина) та інтелектуальні міграції («відплив умів») (з 1930-х рр. переманювання висококваліфікованих фахівців до США, Західної Європи, Канади).
  • Політичні причини: війни, революції, деколонізація, зміна кордонів (наслідки Другої світової війни, розпад колоніальних імперій, війна в Югославії у 1990-х рр. — понад 2,5 млн біженців).
  • Релігійні міграції: тимчасові (паломництво) або постійні (поділ Британської Індії на Індію та Пакистан).
  • Міграції на національному підґрунті: утворення Ізраїлю у 1948 р. (прибуло 700 тис. іммігрантів за 4 роки).
  • Екологічні причини: виїзд із зон екологічних катастроф (після аварії на ЧАЕС).

Міграційні процеси в Україні. Для України характерне негативне сальдо міграцій (щорічні втрати понад 20 тис. осіб): виїжджають переважно кваліфіковані робітники й науковці (США, Німеччина, Канада, Ізраїль, РФ), прибувають вихідці з Кавказу, Азії, Молдови. Найвищий приріст мігрантів — у Києві, Одеській та Харківській областях. Внутрішні міграції відбуваються за напрямком «село — місто», є «маятникові» та сезонні міграції.

Трудова еміграція з України (переважно в Європу — Польща, Німеччина, Чехія, Італія, Іспанія та ін.) перед повномасштабним вторгненням оцінювалася в 1,4–2,7 млн1{,}4\text{–}2{,}7\text{ млн} осіб; зростав і «відплив умів». З 2014 р.2014\text{ р.} через російську агресію з’явилося понад 1 млн1\text{ млн} внутрішніх переселенців із Криму, Донецької та Луганської областей, а після 24 лютого 2022 р.24\text{ лютого }2022\text{ р.} — ще кілька мільйонів ВПО та понад 6 млн6\text{ млн} біженців за кордоном (2024 р.2024\text{ р.}). Прикладами національних і екологічних міграцій є повернення депортованих кримських татар та відселення зони ЧАЕС.

Міграційна політика — цілеспрямована державна діяльність із регулювання та контролю міграційних процесів (зменшення відпливу молоді 15–39 років та спеціалістів із вищою освітою, повернення емігрантів, контроль кордонів).

Українська діаспора та її склад. Діаспора — перебування значної частини нації поза історичними (етнічними) землями внаслідок добровільної або примусової еміграції. Нині за межами батьківщини живуть близько 10 млн українців. Історичний поділ зумовив виокремлення східної діаспори (колишні республіки СРСР) та західної діаспори (Західна Європа, Америка, Австралія).

  • Найчисельніша громада — у РФ (1,9 млн офіційно: Слобожанщина, Малиновий Клин на Кубані, Жовтий Клин у Поволжі, Сірий Клин у Західному Сибіру, Зелений Клин на Далекому Сході).
  • У Канаді (≈1,2\approx 1{,}2 млн, 3,1%3{,}1\% населення) — степові провінції, культурний центр Вінніпег.
  • У США (≈930\approx 930 тис.) — понад 90 % у великих містах (Нью-Йорк, Філадельфія, Чикаго, Пітсбург, Детройт, Клівленд), 75 % біля Великих озер.
  • Значні громади також у Казахстані (333 тис.), Молдові (442 тис.), Білорусі (159 тис.), Польщі (62 тис.), Чехії, Румунії, Бразилії (500 тис.), Аргентині (300 тис.) та Австралії (до 34 тис.).

Статево-віковий склад населення

Статева структура населення. Співвідношення чоловіків і жінок визначають біологічні, історичні та соціальні чинники. У світі чоловіків на 34 млн більше через їхнє переважання в Азії; в інших регіонах чисельно домінують жінки (середня тривалість життя жінок довша на 5–8 років, а в Європі додатково далися взнаки війни). В Україні жінки становлять 53,8 %, чоловіки — 46,2 %.

Вікова структура населення. Виокремлюють три вікові групи: діти (0–15 років), працездатне населення (15–60 років) та літні люди (старші за 60 років).

Типи вікової структури населення світу
Рис. 5. Типи вікової структури населення

Розрізняють два типи вікової структури:

  • Перший (регресивний) тип (I тип відтворення): мала частка дітей, велика частка літніх людей, частка працездатного віку — 50–60 % (розвинені країни зі старінням населення).
  • Другий (прогресивний) тип (II тип відтворення): висока частка дітей і молоді, низька частка літніх людей, частка працездатних — 51–55 %.

Для України характерний регресивний тип вікової структури зі швидким старінням населення (частка літніх людей віком 60+60+ зросла з 3,5%3{,}5\% наприкінці XIX ст. до понад 24–25%24\text{–}25\% у 2023–2024 рр.2023\text{–}2024\text{ рр.}, а дітей віком 0–140\text{–}14 років знизилася приблизно до 14–15%14\text{–}15\%). Україна належить до «старих» країн із середнім віком 40,5 року (наймолодше населення — Закарпатська, Рівненська, Волинська області; найстаріше — Чернігівська, Донецька, Сумська, Луганська). Демографічне навантаження в Україні дуже високе: на 10 платників страхових внесків припадає 9 пенсіонерів.

Зміна вікової структури населення України, %

Осіб віком189719261939195919701979198920012010201220142018
0–14 років~41,037,233,026,024,921,521,616,514,214,414,814,0
15–59 років~55,556,661,263,561,262,860,462,165,164,463,664,0
понад 60 років~3,55,86,310,513,915,718,021,420,721,221,622,0

Примітка: сума за 1926 і 1939 рр. незначно відрізняється від 100 % через округлення та частку осіб із невідомим віком у переписах.

Статево-вікова піраміда — двобічна гістограма розподілу чоловіків (ліворуч) і жінок (праворуч) за віком. Виділяють три основні типи пірамід:

  • Зростаючий тип — II тип відтворення, форма правильної піраміди (широка основа, багато дітей, мало літніх, зростання населення).
  • Скорочуваний тип — I тип відтворення, завужена основа, розширена середина (округлий тип, низька народжуваність, старіння населення).
  • Омолоджувальний тип — розвинені країни з активною стимулюючою демографічною політикою (ширша основа, що звужується догори, потім знову розширюється).

На форму піраміди впливають війни, голодомори та стихійні лиха, що дає змогу простежити демографічну історію та спрогнозувати майбутню ситуацію.

Перевірка знань на НМТ

Назад