· Ілля Добрий · Довідник · 5 хв. читати

Фізична географія України: раціональне й нераціональне природокористування, моніторинг, кадастри, сталий розвиток і ПЗФ України

Використання природно-ресурсного потенціалу України та його наслідки

Природокористування та його види. Природокористування — сфера виробничої та наукової діяльності, спрямована на вивчення, освоєння, охорону й перетворення природи для забезпечення сприятливих умов життя людини. Буває раціональним (відновлення й охорона компенсують вилучення, зберігається висока якість довкілля завдяки економній експлуатації, відтворенню та контролю держави) і нераціональним (перевищення антропогенного впливу на природні комплекси: виснаження ресурсів, забруднення; крайній прояв — хижацьке, через яке зникли європейські тури, тарпани, на межі вимирання — чорноморські дельфіни й тюлень-монах).

Складники природно-ресурсного потенціалу. Природно-ресурсний потенціал — сукупність природних ресурсів і природних умов території, що фактично використовується або може бути використана в господарстві: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу, природні ресурси.

Класифікація природних ресурсів:

  • за характером відновлення: вичерпні (відновні й невідновні) та невичерпні;
  • за належністю до компонентів природи: мінеральні, кліматичні, водні, ґрунтові, біологічні (рослинні: лісові, кормові; тваринні: промислово-мисливські, рибні), рекреаційні, космічні (енергія Сонця, вітру, хвиль, течій, припливів).

Сутність екологічних проблем та види забруднень. Екологічні проблеми виникають через нераціональне природокористування: забруднення довкілля, скорочення орних земель, виснаження мінеральних ресурсів, енергетична проблема. Основні види забруднень довкілля:

  • механічне (тверді частки, тара, спрацьовані предмети);
  • хімічне (штучні речовини й сполуки; зокрема нафта й нафтопродукти порушують випаровування і газообмін);
  • біологічне (поширення організмів унаслідок життєдіяльності людства);
  • фізичне (зміни теплових, електричних, радіаційних умов, вібрації, шуми);
  • радіаційне (випробування ядерної зброї, захоронення відходів, видобування уранових руд, аварії на АЕС).

Основні джерела: енергетика (ТЕС, АЕС, ГЕС), промисловість, сільське господарство, військові об’єкти та воєнні дії, транспорт (особливо автотранспорт).

Екологічні проблеми на території України. 60%60\% забруднень повітря припадає на Луганську, Донецьку та Дніпропетровську області; головне джерело — автотранспорт, а також металургія, хімічна промисловість, енергетика, збагачення залізних руд (оксиди сірки й азоту →\to «кислотні дощі», чадний газ, важкі метали). Найбільш забруднене повітря — у Кривому Розі, Маріуполі, Кам’янському, Керчі, Дніпрі.

Екологічна ситуація та її типи. Екологічна ситуація — стан довкілля внаслідок взаємодії природи й господарства. Три типи територій в Україні:

  1. Екологічна рівновага (природні умови зберігаються): частково Українські Карпати, Кримські гори, райони Волині.
  2. Екологічна криза (напружений стан, виснаження ресурсів, але зворотний): Придніпров’я, Донбас, чорноморсько-азовське узбережжя, усі великі міста.
  3. Екологічна катастрофа (незворотні явища, втрата ресурсів і генофонду): зона навколо ЧАЕС (аварія 1986 р.1986\text{ р.}, північ Полісся).

Моніторинг навколишнього середовища. Динаміку екологічних проблем вивчає геоекологія (кінець XX ст.). Основний метод — моніторинг навколишнього середовища (система спостережень, контролю й прогнозування змін на локальному, регіональному й глобальному рівнях; принципи: об’єктивність, достовірність, систематичність, відкритість, оперативність).

Природокористування в умовах сталого розвитку

Кадастр природних ресурсів України. Кадастри природних ресурсів — упорядковані інформаційні системи обліку й вартісної оцінки ресурсів: родовищ корисних копалин, водний, земельний, лісовий, рослинного світу, тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Існують також екологічні кадастри (зокрема Національний кадастр антропогенних викидів та абсорбції парникових газів).

Концепція сталого розвитку (початок 19901990-х рр.; автор економічної теорії — Герман Дейлі): баланс між задоволенням сучасних потреб людства та захистом інтересів майбутніх поколінь. Основні документи й події: «Всесвітня стратегія охорони природи» (19801980), доповідь «Наше спільне майбутнє» (19871987), Саміт Землі в Йоганнесбурзі (20022002). Цілі: економічне зростання, захист довкілля, соціальна справедливість. П’ять головних принципів:

  1. Надання розвиткові сталого й тривалого характеру для сучасного й майбутніх поколінь.
  2. Відносна обмеженість природних ресурсів (залежить від науки й техніки; частина самовідновлюється).
  3. Подолання злиднів як передумова уникнення катастроф.
  4. Баланс між рівнем життя людей із надмірними статками та екологічними можливостями планети.
  5. Узгодження темпів зростання населення з можливостями географічної оболонки.

Шість принципів раціонального природокористування:

  1. «Нульовий рівень» споживання природних ресурсів (обмеження державою на 2–7%2\text{–}7\%, штрафи перевищують прибутки).
  2. Відповідність антропогенного навантаження природно-ресурсному потенціалу регіону.
  3. Збереження цілісності природних систем у процесі господарського використання.
  4. Збереження природно зумовленого кругообігу речовин (замкнений цикл без відходів, комплексна переробка).
  5. Погодження виробничого і природного ритмів.
  6. Пріоритетність екологічної оптимальності на довгострокову перспективу.

Природно-заповідний фонд України

Законодавча база про охорону природи в Україні: Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» (19911991), Закон «Про природно-заповідний фонд України» (19921992), Програма перспективного розвитку заповідної справи (19941994); понад 200200 законів і актів.

Національна екологічна мережа: близько 81008100 природоохоронних територій (5,4%5{,}4\% площі держави — утричі менше, ніж у Європі). 1111 категорій у 22 групах:

  • природні території та об’єкти: природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища;
  • штучно створені об’єкти: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоопарки, парки — пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Рівні охорони: глобальний (біосферний), загальнодержавний (національний), регіональний та локальний (місцевий).

  • Природні заповідники (1919 в Україні): ділянки загальнодержавного значення, повністю вилучені з господарського використання для збереження екологічної рівноваги, генофонду й наукових досліджень (найбільший — Кримський з філією «Лебедині острови», Рівненський, Древлянський; найменший — «Мис Мартьян», 2,4 км22{,}4\text{ км}^2; найстаріший — Канівський, 1923 р.1923\text{ р.}).
  • Біосферні заповідники (мережа ЮНЕСКО «Людина та біосфера» з 1971 р.1971\text{ р.}): мають 44 зони — заповідне ядро, буферна зона, перехідна зона (зона співробітництва), зона використання екосистем (усіх 55 в Україні: Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський, Дунайський, Чорнобильський радіаційно-екологічний).
  • Національні природні парки (55–5655\text{–}56 в Україні, 2024 р.2024\text{ р.}, >31%> 31\% площі ПЗФ): природоохоронні й рекреаційні території (перші — Карпатський, Шацький, «Синевир»; найбільший — «Подільські Товтри»; у межах мегаполіса — Голосіївський).
  • Заказники (понад 31033103, 34,4%34{,}4\% площі): частково заповідний режим для охорони окремих компонентів (лісові, ботанічні, зоологічні, орнітологічні, іхтіологічні, гідрологічні, геологічні тощо).
  • Регіональні ландшафтні парки (7777, >19%> 19\% площі): «Диканський», «Гранітно-степове Побужжя», «Дністер», «Меотида», «Донецький кряж», «Клебан-Бик», «Лиса гора» тощо.
  • Пам’ятки природи (33883388) — окремі унікальні об’єкти; заповідні урочища (809809) — цілісні ландшафти без вилучення у власників.

Природні заповідники України (1919)

№НазваРікПлоща, гаРозташування
11«Ґоргани»199619965344,25344{,}2Івано-Франківська обл.
22Дніпровсько-Орільський199019903766,23766{,}2Дніпропетровська обл.
33Древлянський2009200930 872,8430\,872{,}84Житомирська обл.
44«Єланецький степ»199619961675,71675{,}7Миколаївська обл.
55Казантипський19981998450,1450{,}1АР Крим
66Канівський1923192320272027Черкаська обл.
77Карадазький1979197928722872АР Крим
88Кримський (філія «Лебедині острови»)1923192344 17544\,175АР Крим
99Луганський (33 філії степу)1968196821222122Луганська обл.
1010«Медобори»1990199010 52110\,521Тернопільська обл.
1111«Мис Мартьян»19731973240240АР Крим
1212«Михайлівська цілина»20092009882,9882{,}9Сумська обл.
1313Опуцький199819981592,31592{,}3АР Крим
1414Поліський1968196820 10420\,104Житомирська обл.
1515«Розточчя»198419842084,52084{,}5Львівська обл.
1616Рівненський1999199942 288,742\,288{,}7Рівненська обл.
1717Український степовий (33 філії)196119612768,42768{,}4Донецька, Запорізька обл.
1818Черемський200120012975,72975{,}7Волинська обл.
1919Ялтинський гірсько-лісовий1973197314 52314\,523АР Крим

Біосферні заповідники України (55)

№НазваРік створенняПлоща, гаГеографічне положення
11«Асканія-Нова» (засн. 1898 р.1898\text{ р.})1921192133 307,633\,307{,}6 (ядро 11 10011\,100)Херсонська обл.
22Дунайський1981198150 252,950\,252{,}9Одеська обл.
33Карпатський1968196857 88057\,880Закарпатська обл.
44Чорноморський1927192789 12989\,129Херсонська, Миколаївська обл.
55Чорнобильський радіаційно-екологічний20162016226 964,7226\,964{,}7Київська обл.

Ключові національні природні парки України: Карпатський (19801980), Шацький (19831983), «Синевир» (19891989), Азово-Сиваський (19931993), Вижницький (19951995), «Подільські Товтри» (19961996, 261 316 га261\,316\text{ га}), «Святі Гори» (19971997), Яворівський (19981998), Деснянсько-Старогутський (19991999), «Сколівські Бескиди» (19991999), Ужанський (19991999), «Гуцульщина» (20022002), «Гомільшанські ліси» (20042004), Ічнянський (20042004), «Великий Луг» (20062006), Мезинський (20062006), «Голосіївський» (20072007, Київ), «Прип’ять-Стохід» (20072007), Нижньодністровський (20082008), Гетьманський (20092009), Джарилгацький (20092009), «Бузький Гард» (20092009), «Меотида» (20092009), «Тузловські лимани» (20102010), Приазовський (20102010), «Олешківські піски» (20102010), «Дністровський каньйон» (20102010), «Верхнє Побужжя» (20132013), Нижньодніпровський (20152015).

Перевірка знань на НМТ

Назад