· Ілля Добрий · Довідник · 9 хв. читати

Фізична географія України: низовини, височини, гори, Східноєвропейська платформа, Український щит і геоморфологія

Форми земної поверхні та рельєф України

Сучасний рельєф України. Рельєф формувався під впливом взаємодії внутрішніх і зовнішніх процесів протягом кількох мільярдів років. 95%95\% поверхні країни становлять рівнини. Україна більшою частиною розташована на південному заході Східноєвропейської рівнини. Середня висота рівнинної частини — 175 м175\text{ м} над рівнем моря, найвища точка — гора Берда (515 м515\text{ м}). Мінімальні відмітки висоти зафіксовані на морських узбережжях (10–15 м10\text{–}15\text{ м}). Східноєвропейська рівнина горбиста; на її поверхні є великі за площею низовини і височини.

Низовини (70%70\% площі України)

Найбільші на півдні, сході та півночі:

  • Причорноморська низовина (південь України): пересічні висоти 120–150 м120\text{–}150\text{ м}, похил у бік Чорного моря. Тут міститься найнижча точка поверхні України — Куяльницький лиман (−5 м-5\text{ м} відносно рівня Світового океану). Низовина переходить у Північнокримську рівнину (ледь досягає 40 м40\text{ м} над рівнем моря, нахилена до затоки Сиваш Азовського моря).
  • Придніпровська низовина (лівий берег Дніпра): середні висоти 50–170 м50\text{–}170\text{ м}, похил до русла Дніпра, полого-хвиляста, сформована під впливом давнього льодовика і річок. Її частиною є Полтавська рівнина (збереглися байраки, окремі болота й ділянки цілинного степу).
  • Поліська низовина (північна частина): заболочена, середні висоти 150–200 м150\text{–}200\text{ м}, слабкий ухил із заходу на схід до долини Дніпра. Переважно плоска, сформована наносами талих вод льодовика та ерозійно-акумулятивною діяльністю р. Прип’ять і її приток. Рівнинність порушують виступи твердих кристалічних порід Українського щита, найбільший — Словечансько-Овруцький кряж (315 м315\text{ м}).
  • Закарпатська низовина (крайній захід, частина Середньодунайської рівнини): плоска, з незначним похилом до р. Тиси; пересічні висоти 100–120 м100\text{–}120\text{ м}. У районі Берегова підвищення (згаслі вулкани) сягають 369 м369\text{ м}.

Височини (25%25\% площі України)

Центральні, західні та східні частини займають височини, які є вододілами між найбільшими річковими басейнами:

  • Придніпровська височина — найбільша за площею (центр країни, правий берег Дніпра з урвистими уступами; на півночі 220–240 м220\text{–}240\text{ м}, на північному заході до 322 м322\text{ м}, на півдні 150–170 м150\text{–}170\text{ м}). Поверхня порізана річковими долинами, з похилом на південний схід. Пагорби понад Дніпром на Черкащині називають Канівськими горами (на одній із них похований Тарас Шевченко).
  • Приазовська височина (продовження Придніпровської у Приазов’ї): пересічні висоти 150–300 м150\text{–}300\text{ м}. Гранітні скелі («гори», або «могили»), ущелини, печери й гроти; найвища точка — гора Бельмак-Могила (324 м324\text{ м}).
  • Подільська височина (на захід від Придніпровської): 150 м150\text{ м} на півдні до 320 м320\text{ м} на півночі, сильно розчленована долинами річок і балками. Пасма горбів: Кременецькі гори, Вороняки, Розточчя, Опілля, Товтри. Найвища частина — пасмо Гологори з горою Камула (471 м471\text{ м}) на схід від Львова. Серед порід трапляються рештки давніх коралів, у гіпсових породах багато печер.
  • Волинська височина (північний захід): 220–250 м220\text{–}250\text{ м}; у найвищій частині — Мізоцький кряж до 342 м342\text{ м}.
  • Хотинська височина (межиріччя Дністра й Прута): 350–400 м350\text{–}400\text{ м}, гора Берда (515 м515\text{ м}) — найвища в рівнинній частині України.
  • Передкарпатська височина (у бік Карпат): 300–600 м300\text{–}600\text{ м}.
  • Донецька височина (схід України): 175–300 м175\text{–}300\text{ м}; її основна частина — Донецький кряж (лінійно витягнута горбиста височина; найвища точка — гора Могила-Мечетна, 367 м367\text{ м}).
  • Середньоруська височина (відроги на крайньому північному сході): сильно розчленована ярами й балками; 190–200 м190\text{–}200\text{ м}, найбільша — 234 м234\text{ м}.

Гори (5%5\% площі України)

Молоді гірські системи Українських Карпат і Кримських гір займають 5%5\% площі держави:

  • Українські Карпати — частина Альпійсько-Карпатської гірської країни; середньовисотні гори з округлими вершинами й полого-хвилястими схилами, складаються з кількох хребтів. Пересічні висоти 600–1700 м600\text{–}1700\text{ м}; 2020 вершин мають висоту понад 1700 м1700\text{ м}, 66 — понад 2000 м2000\text{ м}. Найвища точка України — гора Говерла (2061 м2061\text{ м}). Землетруси силою до 6–76\text{–}7 балів свідчать про незавершеність горотворення. Є згаслі вулкани, що утворюють Вулканічний хребет.
  • Кримські гори — молоді й низькі (пересічні висоти 440 м440\text{ м}), три паралельні пасма, висота зростає з півночі на південь. Головне пасмо має плоскі вершини з гірськими луками — яйлами; найвища точка — гора Роман-Кош (1545 м1545\text{ м}). Періодичні землетруси силою до 88 балів зароджуються на дні Чорного моря. Південний берег Криму — вузька смуга рівнини завширшки 2–8 км2\text{–}8\text{ км}; на сході — згаслий вулканічний масив Карадаг (577 м577\text{ м}), на заході — гора Аюдаг (Ведмідь-гора) (577 м577\text{ м}).

Тектонічні структури України

Територія України розміщена в межах кількох тектонічних структур, відокремлених глибинними розломами: платформних і складчастих. Більшу частину займає давня Східноєвропейська платформа. Рівнинна частина Криму лежить на молодій Скіфській платформі (на схід занурюється під Азовське море, на захід — під Чорне море). Невеликі площі на крайньому заході займає молода Західноєвропейська платформа.

Області складчастості Українських Карпат і Кримських гір виникли на межі Євразійської та Африканської літосферних плит унаслідок їх насування в альпійську епоху горотворення.

Будова платформи. Нижній ярус — кристалічний фундамент (давні магматичні й метаморфічні породи). Зверху сформувався осадовий чохол із пухких порід (від палеозойського до кайнозойського віку). Частини платформи, де кристалічний фундамент виступає на поверхню, називають щитами (складені магматичними породами, виливами лави). Ділянки платформ, де фундамент укритий потужним осадовим чохлом, називають плитами. На плитах фундамент прогинається у формі складок або просідає сходинками — це западини. Там, де фундамент близько підходить до поверхні, а осадовий чохол тоншає, виступають кристалічні масиви.

Вік платформи визначається віком фундаменту:

  • давні (докембрійські): 1–3,5 млрд років1\text{–}3{,}5\text{ млрд років} (архейська та протерозойська ери);
  • молоді: кількасот мільйонів років (друга половина палеозойської ери).

Давня Східноєвропейська платформа та її тектонічні структури. Має докембрійський кристалічний фундамент (у рельєфі — Східноєвропейська рівнина). Розбита глибокими розломами, зазнала прогинань і просідань:

  • Український щит — від Житомирської та Рівненської областей до узбережжя Азовського моря (майже третина площі держави; вік порід 3,5–4 млрд років3{,}5\text{–}4\text{ млрд років}). З ним пов’язані корисні копалини переважно магматичного походження: залізні, уранові, нікелеві руди, граніти, графіт тощо.
  • Волино-Подільська плита (на захід від щита, глибина фундаменту 2000–2500 м2000\text{–}2500\text{ м}), переходить на північний захід у Галицько-Волинську (Львівську) западину (3000–7000 м3000\text{–}7000\text{ м}). На півночі — Прип’ятський прогин.
  • Дніпровсько-Донецька западина (на південний схід від щита): фундамент просідає сходинками на 4–6 км4\text{–}6\text{ км} у північній частині й на 18–20 км18\text{–}20\text{ км} — у південній.
  • Причорноморська западина (на південь від щита): фундамент занурюється від 600 м600\text{ м} на півночі до 3200 м3200\text{ м} на півдні. Западини заповнені потужними товщами осадових порід, з якими пов’язані родовища вапняків, глини, піску, крейди, мергелю, нафти й природного газу.
  • Південно-західний схил Воронезького кристалічного масиву (на сході, глибина фундаменту 150–970 м150\text{–}970\text{ м}).
  • Донецька складчаста область (на крайньому сході) — область давньої герцинської складчастості, сформована на місці глибокої улоговини з осадовими породами у пізньому палеозої (потужність осадових порід 10–12 км10\text{–}12\text{ км}).

Тектонічна карта та основні структури України
Рис. 1. Тектонічні структури України (давня Східноєвропейська платформа, молоді Скіфська і Західноєвропейська платформи та альпійські області складчастості)

Молоді платформи в межах України. На місці молодих платформ мав сформуватися океан, але продукти руйнування засипали глибокий прогин вугленосними шарами з осадовими породами, насиченими природним газом і нафтою. Пізньопалеозойський фундамент залягає глибоко під осадовим чохлом: на Скіфській платформі — на глибинах 3000–6000 м3000\text{–}6000\text{ м} (більшу частину заливають води Азовського та Чорного морів). Західноєвропейська платформа заходить на територію України невеликою ділянкою, що занурюється під Українські Карпати.

Молоді області складчастості. Незначні території займають молоді альпійські області складчастості Середземноморського рухливого поясу. До структур Українських Карпат належать Передкарпатський прогин (заповнений товщею осадових порід), Карпатська складчаста споруда та Закарпатська западина. Складчасті структури Кримських гір — велике підняття з трьох асиметричних пасм, південна частина якого занурена в Чорне море.

Геологічна будова території України

Геологічна карта. Геологічна будова території показує речовинний склад земної кори як результат її тривалого розвитку. На геологічній карті кольори показують породи, що виходять на денну поверхню за умовного зняття чохла четвертинного віку, і продубльовані індексами латинськими літерами. На території України поширені породи від найдавніших (архейських) до сучасних (четвертинних).

  • Докембрійські гірські породи: найдавніші породи виходять на поверхню в межах Українського щита — утворилися в архейську еру (граніти, гнейси, лабрадорити, габро; максимальний вік — 3,6 млрд років3{,}6\text{ млрд років}; застиглі потоки лави). До порід протерозойської ери належать базальти й граніти (виходи у Житомирській та Рівненській областях), а також метаморфізовані сланці, глини, гнейси, кварцити в складках фундаменту Східноєвропейської платформи.
  • Палеозойська ера: на Поліській низовині — піски й сині глини; у долині Дністра — вапняки й пісковики; у ДДЗ — глини й вапняки з рештками морських молюсків. Вологий і теплий клімат сприяв розвитку папоротей (на Волині та сході), з яких утворилися поклади кам’яного вугілля. У Донецькій складчастій області вугілля залягає складками внаслідок герцинського горотворення в пізньому палеозої.
  • Мезозойська ера: наступ моря на більшу частину України: морські відклади складають Кримські гори та Карпати (сланці, вапняки, піски, пісковики, глини, крейда), у ДДЗ сформувалися породи, багаті на газ і нафту. Вільними від моря залишалися Придніпровська та Приазовська височини. Герцинські гори Донбасу й півночі Криму зруйнувалися в рівнину. Внаслідок мезозойського вулканізму утворилися ртутні руди Донбасу та напівкоштовне каміння Кримських гір (район Карадага).
  • Кайнозойська ера. Неотектонічні рухи та четвертинне зледеніння. Неотектонічні рухи — коливання земної кори упродовж неогенового та четвертинного періодів (останніх 25–30 млн років25\text{–}30\text{ млн років}). Платформні ділянки зазнали повільних коливань розмахом 300–500 м300\text{–}500\text{ м}: на мілководді неогенового моря корали утворили берегові рифи, які збереглися як пасмо Подільські Товтри. Найактивніші неотектонічні рухи (800–1200 м800\text{–}1200\text{ м}) сформували Карпати й Кримські гори (землетруси із зони Вранча у Румунії на глибині 80–190 км80\text{–}190\text{ км} та з дна Чорного моря біля Криму). Горотворення супроводжувалося вулканізмом; на Керченському півострові відомо понад 5050 грязьових вулканів.

Із чотирьох четвертинних зледенінь в Україні проявилися два. Максимальне, Дніпровське зледеніння, вкривало Поліську низовину і язиком спускалося долиною Дніпра до широти м. Дніпро (залишило морену та піски талих вод). Під впливом льодовиків, води і вітру сформувався лес — пориста пилувата порода сіро-жовтого кольору (у Причорноморській западині завтовшки до 35–40 м35\text{–}40\text{ м}; на ньому сформувалися чорноземи).

Типи рельєфу за походженням

Геоморфологія вивчає форми рельєфу за будовою, походженням, віком та історією розвитку. Основні генетичні типи рельєфу в Україні:

  • Водно-ерозійні та водно-акумулятивні (дія поверхневих текучих вод): борозни, вимоїни, яри, балки, річкові долини (поширені на правому березі Дніпра, Подільській і Середньоруській височинах, Причорноморській низовині).
  • Карстові та суфозійні (робота підземних вод): карст — розчинення водою вапняків, гіпсу, крейди, солей (кари, лійки, карстові печери, найпоширеніші у Криму — 86%86\% усіх підземних порожнин України; на Поділлі розташована найдовша у світі гіпсова печера Оптимістична, понад 267 км267\text{ км}). Суфозія — винесення дрібних часток породи з просіданням ґрунту; утворює поди (степові блюдця) на півдні України (завглибшки від десятків см до 3–4 м3\text{–}4\text{ м}).
  • Берегові (дія моря): внаслідок руйнівної роботи моря (абразії) виникають прибережні урвища — кліфи, абразійні тераси, пляжі та коси.
  • Вулканогенні (давній вулканізм): Вулканічний хребет у Закарпатті, вулкан Карадаг у Криму.
  • Еолові (робота вітру): дюни та піщані пасма (в долинах річок, на морських узбережжях, Олешківські піски у нижній течії Дніпра).
  • Льодовикові та водно-льодовикові: на Поліссі — моренні рівнини, баранячі лоби (відшліфовані льодовиком тверді породи Українського щита), зандрові рівнини; у Карпатах — кари (цирки).
  • Денудаційні (денудація — руйнування й знесення гірських порід водою, вітром, льодом, силою тяжіння): пасма, вали, уступи (Полісся, Поділля, Приазов’я, Придніпров’я), хвилясті рівнини — пенеплени.
  • Гравітаційні (сила тяжіння, підземні води): зсуви (високий правий берег Дніпра, узбережжя морів), обвали та осипища (Українські Карпати, Південний берег Криму).
  • Техногенні (антропогенні): кар’єри, відвали, терикони, греблі при загачуванні річок.

Перевірка знань на НМТ

Назад