· Ілля Добрий · Довідник · 12 хв. читати
Фізична географія України: формування території, історико-етнографічні землі, кордони, ФГП, ЕГП та київський час
Формування території України як держави
Адміністративно-територіальний устрій — поділ території на окремі частини (адміністративні одиниці), залежно від якого створюються і діють органи державної влади та місцевого самоврядування. Адміністративна одиниця — частина території країни, що має місцеве управління.
З історії адміністративно-територіального устрою України. У XIX ст. територія у складі Російської імперії була поділена на губернії, об’єднані у чотири генерал-губернаторства: Київське, Малоросійське, Харківське та Новоросійське. На початку XX ст. їх змінили на повіти, а потім — на округи.
У створені Київська, Харківська, Дніпропетровська, Одеська, Вінницька, Чернігівська області. Наприкінці -х — на початку -х рр. (розукрупнення та приєднання західних земель) утворено: Миколаївську, Полтавську, Житомирську, Кам’янець-Подільську (з — Хмельницька), Сталінську (з — Донецька), Ворошиловградську (тепер Луганська), Кіровоградську, Запорізьку, Сумську, Львівську, Станіславську (з — Івано-Франківська), Тернопільську, Дрогобицьку (об’єднана з Львівською у ), Волинську (адміністративний центр — Луцьк), Рівненську, Чернівецьку, Ізмаїльську (у приєднана до Одеської).
У створено Херсонську область, у — Закарпатську область. У зі складу Росії передано Кримську область (нині Автономна Республіка Крим, центр — Сімферополь); того ж року сформовано Черкаську область.
Сучасний адміністративно-територіальний устрій України. За Конституцією України Україна — унітарна держава, за формою правління — республіка. Територіальний устрій ґрунтується на засадах єдності й цілісності території, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням історичних, економічних, екологічних, географічних, демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.
Система адміністративно-територіального устрою складається з одиниць трьох рівнів:
- вищого — Автономна Республіка Крим (АРК), області, міста Київ і Севастополь зі спеціальним статусом;
- середнього — адміністративні райони, міста з районним поділом;
- первинного — міста без поділу на райони, райони у містах, селища, села.
За географічними ознаками адміністративно-територіальні одиниці поділяють на регіональні (АРК, області, райони, міста з особливим статусом) та населені пункти (міста, селища і села, які мають місцеве самоврядування). В Україні налічується місто (), понад селищ (за законом категорію «селище міського типу» замінено на «селище») і більш як сіл.
Області умовно об’єднують у регіони:
- північні — Київська, Житомирська, Чернігівська, Сумська;
- східні — Харківська, Донецька, Луганська;
- південні — Одеська, Миколаївська, Херсонська, АР Крим;
- західні — Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька, Закарпатська, Волинська, Рівненська, Вінницька, Хмельницька;
- центральні — Черкаська, Кіровоградська, Полтавська, Дніпропетровська, Запорізька.
Назви областей (окрім чотирьох: Закарпатська — Ужгород, Волинська — Луцьк, а також перейменованих у обласних центрів Кропивницький і Дніпро, тоді як назви Кіровоградської та Дніпропетровської областей закріплені в Конституції) збігаються з назвами обласних центрів; столиця АР Крим — Сімферополь.
Найбільші області за площею: Одеська (), Дніпропетровська (), Чернігівська (), Харківська (), Житомирська (); найменша — Чернівецька ().
У розпочалася адміністративно-територіальна реформа (децентралізація): замість понад тисяч місцевих рад утворено територіальних громад (ТГ, раніше — ОТГ) — міських, селищних і сільських, а у липні замість старих районів сформовано укрупнених районів (перейменування окремих громад і двох районів — Берестинського й Шептицького — тривало у межах деколонізації ).
Історико-етнографічні регіони України:
- Полісся — північ України від Волинської до Чернігівської області (частина колишньої прабатьківщини слов’ян).
- Волинь — Волинська, Рівненська та захід Житомирської областей.
- Східна Галичина — Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська області (від м. Галич; виділяють Гуцульщину, Бойківщину, Лемківщину; Західна Галичина — у Польщі).
- Північна Буковина — Чернівецька область (Південна Буковина — в Румунії).
- Закарпаття (Підкарпатська Русь) — Закарпатська область (за Головним Карпатським хребтом).
- Південна Бессарабія — південь Одеської області між Дністром, Прутом і гирлом Дунаю (Північна Бессарабія — схід Чернівецької області).
- Поділля — переважно Вінницька і Хмельницька області та прилеглі території.
- Слобожанщина (Слобідська Україна) — східні області України та прилеглі території Росії.
- Донщина (Подоння) — з XIX ст. південь Донецької і Луганської областей та частина Ростовської області Росії.
- Сіверщина — північ Сумської і Чернігівської областей (удільне Сіверське князівство).
- Запорожжя — Дніпропетровська і Запорізька області за Дніпровими порогами (козацька держава XVI–XVIII ст.).
- Гетьманщина — Полтавська і Чернігівська області.
- Таврія — історична назва Кримського півострова (від племен таврів).
Етнічні землі України
| Назви етнічних земель | Сучасні адміністративні одиниці України, території інших держав |
|---|---|
| Волинь | Волинська, Рівненська, Житомирська обл. |
| Східна Галичина | Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська обл. |
| Закарпаття | Закарпатська обл. |
| Північна Буковина | Чернівецька обл. |
| Південна Бессарабія | південь Одеської обл. |
| Поділля | Вінницька, Хмельницька обл. |
| Слобожанщина | Сумська, Харківська, Луганська, Донецька обл., прилеглі до східного кордону України області Росії |
| Запорожжя | Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська обл. |
| Таврія | Одеська, Миколаївська, Херсонська обл., АР Крим |
| Наддніпрянщина | Київська, Черкаська обл. |
| Гетьманщина | Чернігівська та Полтавська обл. |
| Сіверщина | північ Сумської обл. |
| Донщина | південь Донецької та Луганської обл., Росія |
| Буджак | крайній південь Одеської обл., Румунія |
| Покуття | схід Івано-Франківської обл. |
| Холмщина, Підляшшя, Перемишльщина | територія на сході Польщі |
| Берестейщина | територія Південно-Західної Білорусі |
| Марморощина | територія на півночі Румунії |
| Задунайщина (Добруджа) | територія на південному сході Румунії |
| Пряшівщина | територія на сході Словаччини |
| Кубань | території Росії: Північний Кавказ, долина річки Кубань |
| Лемківщина | територія на південному сході Польщі, на сході Словаччини |
Частина історичних земель України опинилася за межами держави: на південному сході Польщі — Холмщина, Підляшшя, Перемишльщина; на півночі Румунії — Марморощина, на південному сході — Задунайщина; на сході Словаччини — Пряшівщина; у Білорусі — Берестейщина; у Росії — Стародубщина (Чернігово-Сіверські землі), Кубань та частина Слобожанщини.
Зміна державних кордонів України у XX–XXI ст. У у Києві проголошено Українську Народну Республіку (УНР) (у — незалежна держава). У у Львові створено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). січня на Софійській площі в Києві проголошено злуку УНР і ЗУНР (День соборності України).
На початку -х рр.: Польща захопила Східну Галичину і Західну Волинь, Закарпаття ввійшло до Чехословаччини, Румунія заволоділа Північною Буковиною і Бессарабією; основна частина окупована більшовиками й у грудні увійшла до СРСР. У у складі УРСР виділено Молдавську Автономну Республіку у Придністров’ї.
На початку Другої світової війни до УРСР включені: вересень — Східна Галичина і Західна Волинь, — Північна Буковина і Південна Бессарабія (Придністров’я передано Молдавській РСР), — Закарпаття.
У Україні зі складу РРФСР передано Кримську область та місто Севастополь (господарська необхідність забезпечення водою, електроенергією, продукцією, повоєнна відбудова). У Крим отримав статус Автономної Республіки; місто Севастополь має особливий статус. У за Великою українсько-російською угодою бухти Севастополя поділені для базування флотів; Росія орендувала територію на років до , визнавши підпорядкування Україні Севастополя.
Свою державність Україна відновила у (Акт проголошення незалежності), визнавши непорушність кордонів за Гельсінськими угодами У березні Росія незаконно анексувала АР Крим і м. Севастополь (не визнається Україною та світовою спільнотою; за законом України від квітня — тимчасово окуповані території України) та організувала маріонеткові утворення «ДНР» і «ЛНР» на сході країни. лютого Росія розпочала повномасштабне вторгнення та оголосила спробу незаконної анексії частини південних і східних областей (не визнано світом), однак ЗСУ звільнили північні області, правобережжя Херсонщини та значну частину Харківщини. У червні Україна набула статусу кандидата на вступ до ЄС (переговори про вступ офіційно стартували у ).
Географічне положення України
Складники географічного положення. Географічне положення — розташування географічного об’єкта відносно земної поверхні та навколишніх об’єктів, які впливають на нього (формування природних умов, забезпеченість ресурсами, розселення людей, розвиток господарства). Розрізняють фізико-географічне та економіко-географічне положення.
Державний кордон України. Україна — найбільша за площею держава, що повністю лежить в Європі, і -та у світі: ( площі Європи). Загальна протяжність кордону — (суходільні — ).
- На сході, північному сході й півночі межує з Росією ( від Азовського моря до Білорусі); на півночі — з Білоруссю ( через заболочене Полісся).
- Західний кордон демаркований: з Польщею (), Словаччиною (), Угорщиною (), двома відтинками з Румунією () та Молдовою ().
- Морські кордони на півдні — : чорноморський — , азовський — , Керченська протока — . Морські кордони з Румунією і Росією; через море межує з Болгарією, Туреччиною, Грузією.
Берегова лінія. Найбільша затока Чорного моря — Каркінітська (мілководна, врізається на , у суворі зими замерзає). Найбільша затока Азовського моря — Таганрозька (довжина , пересічна глибина ). Затока Сиваш («третє море України», глибина , солоність ) відокремлена від моря Арабатською Стрілкою — найдовшою косою України (довжина , ширина від до , піщано-черепашкові відклади).
Найбільший острів України та Чорного моря — Джарилгач (понад , піщана коса). Найвіддаленіший від берега — острів Зміїний ( від гирла Дунаю, , скелясті береги до ). Найбільший півострів — Кримський (), з’єднаний вузьким () Перекопським перешийком; східна частина — Керченський півострів ().
Крайні точки і географічні центри України. Розташована у Північній та Східній півкулях між і та і Протяжність території з півночі на південь становить , із заходу на схід — . Крайні точки:
- північна — село Грем’яч (Новгород-Сіверський район, Чернігівська обл.; );
- південна — маяк на мисі Сарич (м. Севастополь / АР Крим; );
- західна — село Соломоново (біля м. Чоп, Ужгородський район, Закарпатська обл.; );
- східна — село Рання Зоря (Старобільський, колишній Міловський район, Луганська обл.; ).
Географічним центром України вважали селище Добровеличківка на Кіровоградщині (установлено пам’ятний знак). У 2005 році нові дослідження і розрахунки перенесли географічний центр України на Черкащину, в Шполянський район між містом Шпола та селом Мар’янівка. А точці в Добровеличківці присвоїли інше почесне звання — геометричний центр України.

Рис. 1. Крайні точки, серединна паралель, серединний меридіан та географічні центри України
Детальніше про координати, крайні точки та межі читайте у додатковій статті Особливості фізико-географічного положення України та матеріалах Довідника з географії 8 клас.
Фізико-географічне положення (ФГП)
Фізико-географічне положення — просторове розташування території відносно природних об’єктів і основних ліній градусної сітки (математико-географічне положення). Характеризується протяжністю території між крайніми точками, що впливає на формування природних умов; тривалий час є стабільним.
ФГП України визначається розташуванням на південному заході великої Східноєвропейської рівнини. На заході здіймаються середньовисотні гори Карпати, крайній південь Кримського півострова займають невисокі Кримські гори. Геологічна будова території зумовлює різноманітність корисних копалин.
Територія лежить переважно в межах помірного кліматичного поясу приблизно на широті південної частини Канади або північної — США. Зволоження змінюється від надмірного на північному заході до недостатнього на півдні та сході. Україну перетинають великі річки Європи: Дніпро поділяє територію на правобережну й лівобережну частини; через Дунай і Дністер підтримується річкове сполучення з іншими державами. Україна розташована у трьох основних зонах рівнини: мішанолісовій, лісостеповій і степовій (у лісостеповій і степовій зонах сформувалися найродючіші у світі ґрунти — чорноземи).
Економіко-географічне положення (ЕГП)
Економіко-географічне положення — просторове розташування території відносно суспільних (створених людиною) об’єктів: інших країн, політичних блоків, транспортних шляхів, економічних організацій, джерел ресурсів або робочої сили, районів збуту продукції, територій із високим рівнем забруднення довкілля тощо. Розрізняють кілька складників ЕГП.
Геополітичне та політико-географічне положення (ПГП)
Політико-географічне положення — розташування країни щодо її політичних союзників і недругів, військових блоків, осередків міжнародної нестабільності, регіональних конфліктів. Із ПГП тісно пов’язане геополітичне положення — розташування щодо світових і регіональних осередків політичного й економічного впливу.
Україна розміщена одночасно у центральній і східній частині Європи між країнами Європи з одного боку та Росією — з іншого. Наближена до європейських центрів ЄС і НАТО (Брюссель, Страсбург), але віддалена від позаєвропейських центрів (Вашингтон, Токіо).
- Західні сухопутні кордони повністю узгоджені й проходять із країнами-членами НАТО: Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією. лютого Верховна Рада України ухвалила Закон про внесення змін до Конституції України щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства в ЄС та НАТО.
- Спірні питання з Румунією щодо о. Зміїний та шельфу вирішено Міжнародним судом ООН у : острів залишився українським, частину шельфу розмежовано.
- Несприятливі чинники: російська агресія (анексія Криму й окупація частини сходу України з ) та спільний кордон із невизнаним Придністров’ям у Молдові.
Транспортно-географічне положення (ТГП)
Транспортно-географічне положення — розташування країни відносно міжнародних шляхів сполучення. Розрізняють країни приморські, півострівні, острівні, країни-архіпелаги та континентальні.
Розміщення України на перехресті шляхів між Європою та Азією робить її ТГП вигідним: через країну проходять магістральні трубопроводи (нафтопровід «Дружба», газопроводи «Прогрес», «Союз»), міжнародних залізниць, ЛЕП і з Європейських міжнародних транспортних коридорів (МТК) — 1-ше місце в Європі за коефіцієнтом транзитності.
Через морських портів (найбільші — Одеса, Чорноморськ на Чорному морі; Маріуполь та Бердянськ на Азовському — на ТОТ) здійснюється зв’язок через Босфор і Дарданелли зі Середземним морем, Атлантикою та Індійським океаном. Річкові зв’язки: Дунаєм із європейськими країнами, Дністром із Молдовою, системою каналів басейну Дніпра з Віслою, Німаном і Західною Двіною.
Сусідське положення
Сусідське положення характеризує розташування країни відносно центрів економічного розвитку, джерел сировини, ринків збуту, економічних угруповань (центральне і периферійне).
Сухопутні сусіди — сусіди першого порядку (переважно країни з перехідною економікою; західні сусіди Польща, Угорщина, Словаччина, Румунія є членами ЄС). Україна наближена до дефіцитних для неї ресурсів (нафта й газ, лісові ресурси) та ринків збуту. Сусіди другого порядку не мають спільного сухопутного кордону (високорозвинені Німеччина, Австрія тощо): відстань від будь-якого економічного центру України до Страсбурга не перевищує .
Еколого-географічне положення
Оцінює стан регіону за наближеністю до зон екологічної кризи (надзвичайно сприятливе, сприятливе, малосприятливе, несприятливе). Понад площі України є територіями екологічної кризи, а частина Полісся після аварії на Чорнобильській АЕС у — зоною екологічної катастрофи; значна частка забруднювачів надходить повітряним і водним шляхом із сусідніх промислових районів. Порівняно чисті — Карпати, Кримські гори та Волинь.
Україна на карті годинних поясів
Положення України на карті годинних поясів. Якби межі годинних поясів проводили чітко за меридіанами, Україна потрапила б у три пояси: більша частина — у II; уся Луганська область і східні частини Донецької та Харківської областей — у III; незначна частина Закарпатської області — у I. Для зручності відліку часу умовно вважають, що вся територія України розташована у II годинному поясі.
Середній меридіан II годинного поясу має ; на ньому поясний час збігається з місцевим. Цей час називають східноєвропейським, а в Україні — київським. Київ лежить на , тому похибка між поясним і місцевим часом становить : , а .
Літній час в Україні. Уперше запроваджено в Літній час — сезонний час, який установлюється на певній території на літній період року й зазвичай різниться на годину від стандартного часу з метою ефективнішого використання світлового дня. Відповідно до рекомендацій Європейської економічної комісії ООН літній час запроваджується в останню неділю березня о 3-й годині ночі переведенням стрілки на уперед, а скасовується в останню неділю жовтня о 4-й годині ночі переведенням на назад.
Перевірка знань на НМТ
- Довідник з географії
- Україна
- Географічне положення України
- Годинні пояси
- Адміністративно-територіальний устрій