· Ілля Добрий · Довідник · 3 хв. читати

Географічна оболонка: межі, властивості, цілісність, ритмічність, широтна зональність, секторність, висотна поясність та антропогенні комплекси

Географічна оболонка — найбільший природний комплекс Землі

Будова та межі географічної оболонки. Географічна оболонка (ГО) — оболонка, в межах якої взаємодіють верхні шари літосфери, уся гідросфера, біосфера й нижні шари атмосфери (верхня межа — 25–30 км25\text{–}30\text{ км}, нижня — 10–11 км10\text{–}11\text{ км} нижче рівня моря). ГО є найбільшим природним комплексом планети. Джерела енергії її процесів — сонячна енергія та внутрішнє тепло Землі.

Властивості географічної оболонки: наявність життя, існування речовин у трьох агрегатних станах і кругообіги речовин та енергії (кругообіги води, повітря в атмосфері, речовин у земній корі, біологічні кругообіги).

Закономірності розвитку географічної оболонки:

  • цілісність — взаємозв’язок і взаємозалежність усіх компонентів (зміна одного змінює весь комплекс: відкритий видобуток копалин чи осушення боліт швидко змінюють ґрунти, рослинність, мікроклімат, рівень вод);
  • ритмічність — періодичність і повторюваність процесів у часі (добові ритми через осьове обертання, річні/сезонні — через орбітальне);
  • неоднорідність — зональні відмінності від екватора до полюсів через нерівномірне надходження сонячної енергії.

Природні комплекси Землі

Поняття про природний комплекс. Природний комплекс — ділянка земної поверхні з особливим поєднанням взаємодіючих компонентів природи (різного розміру й походження). Ландшафт — зовнішній вигляд природного комплексу (або територія з природними компонентами; часто називають за панівною рослинністю).

Зональні та азональні природні комплекси:

  • зональні — сформувалися внаслідок закономірної зміни компонентів від екватора до полюсів;
  • азональні — зумовлені відмінностями будови земної кори, рельєфу й місцевого зволоження (оазиси в пустелях, заплавні луки). Найбільші азональні комплекси — материки й океани; на материках виділяють природні країни, у Світовому океані — комплекси окремих океанів, морів, заток, проток.

Закономірності зміни природних комплексів на суходолі:

  • На рівнинах від екватора до полюсів спостерігається широтна (фізико-географічна) зональність (наслідок кулястості Землі). Її найбільші одиниці — географічні пояси (здебільшого збігаються з кліматичними), а в їхніх межах — природні зони, названі за панівною рослинністю (вологі екваторіальні ліси, савани, пустелі, степи, мішані та широколисті ліси, тайга, тундра, арктичні й антарктичні пустелі).
  • У довготному напрямі морські повітряні маси, рухаючись углиб материка, втрачають вологу й змінюють температуру, що зумовлює фізико-географічну секторність.
  • У горах із підйомом змінюються температура, тиск і вологість, що формує висотну поясність (висотні пояси значно вужчі за широтні зони на рівнинах).

Закономірності зміни природних комплексів у Світовому океані. Океанічні комплекси змінюються за широтою, віддаленістю від берега та глибиною (природні пояси океану) відповідно до температури, солоності, прозорості й насиченості киснем; через рухливість вод їхні межі менш чіткі, ніж на суходолі.

Вплив людини на природні комплекси. Антропогенні комплекси. Господарська діяльність (розорювання, видобуток копалин, вирубування лісів, освоєння шельфу) перетворює або руйнує природні комплекси, утворюючи антропогенні ландшафти (сільськогосподарські угіддя, міста, кар’єри, шляхи сполучення, водосховища тощо).

Перевірка знань на НМТ

Назад