Тканини організму людини

Тканини — це групи клітин та міжклітинної речовини, які мають спільну будову, функції та походження.

В організмі людини виділяють чотири основні типи тканин: епітеліальні, тканини внутрішнього середовища (сполучні), м’язові та нервові. Кожен із цих типів виконує специфічні функції, забезпечуючи життєдіяльність організму.

Зміст

Епітеліальні тканини
Тканини внутрішнього середовища (сполучні)
М’язові тканини
- Види м’язових тканин
Нервова тканина

Епітеліальні тканини

Епітеліальні тканини вкривають поверхню тіла, вистилають порожнини органів і утворюють (залози) органи. Їхні клітини розташовані щільно, майже без міжклітинної речовини, і лежать на базальній мембрані. Всі епітеліальні тканини мають високу регенераційну здатність.

Виділяють покривний та залозистий епітелій. Покривний епітелій поділяється на два різновиди: одношаровий та багатошаровий.

Мал. 1. Епітеліальні тканини: 1 — плоска одношарова, 2 — кубічна, 3 — плоска багатошарова, 4 — циліндрична, 5 — багаторядна

Одношаровий (простий) епітелій.

Усі клітини цього епітелію своїми нижніми полюсами прикріплені до базальної мембрани. Виділяють такі види:

плоский — покриває внутрішні органи (ротова порожнина, стравохід, альвеоли, плевра);
кубічний — вистилає канальці нирок, протоки залоз;
циліндричний — розташований на внутрішній поверхні слизової шлунка, кишечника;
багаторядний війчастий — вистилає дихальні шляхи.

Мал. 2. Війчастий епітелій.

Багатошаровий епітелій.

У багатошаровому епітелії до базальної мембрани прикріплені лише клітини нижнього шару, тоді як інші шари розташовані на нижніх клітинах і не мають прямого зв’язку з мембраною.

Виділяють такі види багатошарового епітелію:

багатошаровий зроговілий — знаходиться на поверхні шкіри. Його зовнішній шар складається з мертвих клітин, які періодично злущуються і замінюються новими;
багатошаровий незроговілий — розташований на поверхні рогівки, в ротовій порожнині та стравоході;
перехідний — зустрічається в нирковій мисці, сечоводах, сечовому міхурі. При функціонуванні цих органів змінюється об’єм їх порожнин, у зв’язку з чим товщина епітеліального пласта то зростає, то знижується.

Залозистий епітелій

Це епітелій, здатний виробляти особливі речовини (секрети). Його клітини називаються секреторними й утворюють залози: ендокринні (внутрішньої секреції) та екзокринні (зовнішньої секреції).

Ендокринні залози не мають вивідних проток, і їх речовини виділяються безпосередньо в кров (гіпофіз, щитоподібна залоза тощо).

Екзокринні залози (потові, слинні тощо) мають кінцеві відділи, де утворюються секрети і вивідні протоки, по яких ці речовини виділяються на поверхню організму або в порожнину органа.

Крім ендокринних і екзокринних залоз, в організмі людини є залози змішаної секреції, здатні одночасно виділяти речовини й в порожнину органів (по протоках), і безпосередньо в кров. До них належать підшлункова та статеві залози.

За формою кінцевих відділів залози бувають: трубчасті, альвеолярні (кінцевий відділ схожий на пухирець або мішечок), змішані (альвеолярно-трубчасті).

В організмі людини також присутні одноклітинні залози, що зазвичай розташовуються в слизових оболонках внутрішніх органів.

Функції епітеліальних тканин

Захисна (бар’єрна) — захищають організм від механічних пошкоджень, проникнення мікроорганізмів.
Секреторна — утворення і виділення секретів (наприклад, слина, піт).
Всмоктування — забезпечує всмоктування поживних речовин у кишечнику
Виділення — бере участь у виведенні продуктів обміну речовин.

Тканини внутрішнього середовища (сполучні)

Цей тип тканин включає різноманітні за будовою та функцією тканини. Їх об’єднує наявність значної кількості міжклітинної речовини.

Функції

Пластична — ця тканина бере участь у відновлювальних процесах при пошкодженнях тканин.
Захисна — забезпечує імунний захист (вироблення антитіл і фагоцитоз) та механічний захист.
Трофічна — бере участь в обмінних процесах і регуляції живлення клітин.
Опорна — однією з різновидів сполучної тканини є кісткова та хрящова тканини, які формують скелет.

Клітини сполучної тканини

Фібробласти — постійні та найчисленніші клітини сполучної тканини. Вони беруть безпосередню участь у формуванні міжклітинних структур: синтезують і виділяють речовини, необхідні для побудови волокон.
Фіброцити — це фібробласти, що знаходяться між близько розташованими волокнами. Вони мають сильно витягнуту форму, а їх синтетична активність значно знижена.
Гістіоцити (макрофаги) — це вільні клітини, здатні до спрямованого руху. Вони беруть участь в імунних реакціях.
Тучні клітини (тканинні базофіли) — великі клітини з великими гранулами, що містять гепарин і гістамін. Вони беруть участь в імунних та алергічних реакціях. Гепарин запобігає згортанню крові.
Плазматичні клітини — невеликі клітини овальної форми; синтезують і виділяють основну масу різноманітних антитіл (імуноглобулінів). Вони також беруть участь в імунних реакціях.
Адвентиційні клітини — мають витягнуту зірчасту форму, ядро овальної форми. Це відносно мало диференційовані клітини, здатні до мітозу та перетворення на інші типи клітин.

Волокна сполучної тканини

Колагенові волокна. Забезпечують механічну міцність. Вони не розгалужуються, слабо розтягуються, мають високу міцність на розрив і здатні об’єднуватися в пучки.
Еластичні волокна. Мають форму тонких розгалужених ниток, які утворюють сітку. Не об’єднуються в пучки, володіють низькою міцністю.
Ретикулярні волокна. Це тонкі розгалужені волокна, які формують тривимірну сітку. У її комірках розташовуються клітини та тканинна рідина.

Види сполучних тканин

Рихла волокниста сполучна тканина. Розташована у складі шкіри, слизових оболонок, кровоносних і лімфатичних судин, а також формує прошарки всередині органів. У цій тканині переважають клітини над міжклітинною речовиною, а волокна розташовані в різних напрямках і досить рідко.

Щільна волокниста сполучна тканина. У цій тканині переважає міжклітинна речовина, особливо багато волокон. Щільна сполучна тканина входить до складу сухожиль, фасцій і дерми шкіри.

Жирова тканина. Розташована в підшкірно-жировому шарі, капсулах органів тощо. Складається зі скупчення жирових клітин. Основні функції: синтез і накопичення ліпідів, а також терморегуляція. У людини розрізняють білу та буру жирові тканини: біла жирова тканина — містить одну велику ліпідну краплю, яка займає більшу частину клітини; бура жирова тканина — складається з клітин із багатьма дрібними ліпідними краплями.

Кров і лімфа. Формують внутрішнє середовище організму, до якого також належить тканинна рідина. Ці тканини забезпечують гомеостаз — відносну сталість хімічного складу та фізико-хімічних властивостей клітин.

Кісткова тканина. У кістковій тканині міжклітинна речовина переважає над клітинами та містить велику кількість мінеральних солей (фосфати кальцію й магнію), що надають кісткам твердість. Вона складається з основної речовини та осеїнових волокон. Кісткова тканина формує кістки скелета.

Клітини кісткової тканини:

Остеобласти. Молоді клітини, які продукують органічні елементи кісткової тканини (колаген тощо). Це великі клітини, розташовані на поверхні формуючихся кісткових балок. Поступово остеобласти диференціюються в остеоцити.
Остеоцити. Зрілі клітини кісткової тканини, які знаходяться в особливих порожнинах міжклітинної речовини, з’єднаних між собою численними кістковими канальцями. Остеоцити мають форму сплощеного овалу з численними відростками, які контактують з іншими остеоцитами.
Остеокласти. Великі багатоядерні клітини, що знаходяться на поверхні кісткової тканини в місцях її резорбції. Вони руйнують кістку та хрящ.

Хрящова тканина. У хрящовій тканині переважає міжклітинна речовина. У її складі знаходяться колагенові та еластичні волокна. Хрящова тканина (за винятком суглобових поверхонь) покрита щільною сполучною тканиною — охрястям, у якій містяться кровоносні судини. До клітин хрящової тканини належать: хондробласти — це незрілі клітини хрящової тканини овальної форми, з яких формуються хондроцити; хондроцити — це зрілі клітини хрящової тканини, які кілька разів діляться мітозом і утворюють групи клітин, що лежать разом, так звані “ізогенні групи”.

Виділяють три основні типи хрящів:

Гіаліновий хрящ. Входить до складу ребер, грудини, покриває суглобові поверхні кісток і формує скелет дихальних шляхів.
Еластичний хрящ. Формує скелет зовнішнього вуха, слухового проходу та гортані.
Волокнистий хрящ. Знаходиться у складі міжхребцевих дисків і зв’язок.

Хрящова тканина виконує важливу роль у підтримці структури органів та забезпеченні їхньої гнучкості й амортизації.

М’язові тканини

Утворюють скелетні м’язи, м’язи внутрішніх органів. Можуть бути одноядерними веретеноподібної форми і багатоядерними, утворюючи волокна. Скелетні м’язи забезпечують довільні рухи, а гладкі — мимовільні. Об’єднує їх здатність до збудження і скоротності. Посмуговані м’язи мають більшу силу і швидкість скоротно- сті, але не можуть перебувати в стані тривалого скорочення, а гладкі здатні перебувати в стані скоротності тривалий час, але скорочуються повільн

Мал. 3. М’язові тканини.

Види м’язових тканин

Поперечносмугаста серцева м’язова тканина: (серцева посмугована) формує серцевий м’яз — міокард. Її структурною одиницею є клітина — кардіоміоцит. Серцева тканина скорочується мимовільно; клітини містять більше мітохондрій порівняно з волокнами скелетної м’язової тканини.

Гладка м’язова тканина: входить до складу стінок внутрішніх органів і судин. Її структурною одиницею є клітина — міоцит. Міоцит — це одноядерна клітина веретеноподібної форми із загостреними кінцями. Ядро розташоване в центральній частині клітини. У цитоплазмі містяться гранули глікогену, які є енергетичним запасом клітини.

Скоротливий апарат міоцита утворений міофіламентами (мікрофібриллами), що складаються зі скоротливих білків. Вони розташовані в цитоплазмі на периферії клітини та мають поздовжню орієнтацію. Ззовні міоцит покритий базальною мембраною.

Гладкі м’язи скорочуються мимовільно (їхня робота регулюється вегетативною нервовою системою) і повільно, але здатні досягати великої сили стиснення та мало втомлюються.

Поперечносмугаста скелетна м’язова тканина: (скелетна посмугована) формує скелетні м’язи, м’язи язика, глотки тощо. Її структурною одиницею є м’язове волокно, яке є неклітинною структурою — симпластом (тобто скелетна м’язова тканина не має клітинної будови).

М’язове волокно складається із саркоплазми (цитоплазми) та численних ядер, розташованих на периферії. Ззовні волокно покрите оболонкою (сарколемою). Кілька волокон мають спільну оболонку, утворюючи м’язовий пучок; кілька пучків також мають спільну оболонку, утворюючи м’яз.

Скоротливий апарат представлений поздовжньо орієнтованими волокнами — міофібриллами, які займають більшу частину волокна. Міофібрилли складаються з чергування темних і світлих смуг (дисків), які розташовані на одному рівні, що надає волокну поперечно-смугасту структуру.

У м’язових волокнах добре розвинені мітохондрії та гладка ендоплазматична сітка; інші органели розвинені слабше. Також у волокнах містяться гранули глікогену й дихальний білок міоглобін, який здатний зв’язувати та віддавати кисень (аналогічно гемоглобіну).

Поперечно-смугасті скелетні м’язи скорочуються швидко, як довільно, так і мимовільно, але швидко втомлюються.

Таблиця: Порівняння типів м’язової тканини

Тип	Швидкість скорочення	Розташування	Контроль
Гладка	Повільні	Внутрішні органи, стінки судин	Мимовільно
Скелетна	Швидкі	Тулуб, кінцівки, голова та шия	Довільно
Серцева	Швидкі	Серце	Мимовільно

Нервова тканина

Нервова тканина формує нервову систему та забезпечує сприйняття, передачу й обробку інформації. Складається з основних клітин — нейронів та допоміжних клітин — нейроглії. Мають характерну зірчасту форму. Короткі відростки нейронів називають дендритами, довгі — аксонами

Мал. 4. Нервова тканина

Мал. 5. Будова нейрона

Нейрони

Нейрон складається з тіла та відростків.

Аксон — довгий відросток, що розгалужується на кінці, передає нервовий імпульс від тіла клітини до іншого нейрона або органа.

Дендрити — короткі, сильно розгалужені відростки, проводять збудження до тіла клітини.

Типи нейронів за кількістю відростків:

Уніполярні (1 відросток).
Біполярні (2 відростки).
Мультиполярні (3 і більше).

Типи нейронів за функціями:

Чутливі (аферентні) — передають інформацію в нервовий центр.
Ассоціативні — здійснюють зв’язок між нейронами.
Рухові (еферентні) — передають інформацію від нервового центру до органів.

Особливості:

Ядра нейронів великі.
У цитоплазмі є звичайні органели, а також специфічні структури, наприклад, нейрофібрили (волокнисті структури цитоплазми).
Нейрони не здатні до мітозу.

Нейроглія

Комплекс клітинних елементів, які виконують опорну, захисну, секреторну та трофічну функції в нервовій тканині.

Відростки нейронів утворюють осьові циліндри нервових волокон, які разом із клітинами нейроглії формують нервові волокна. Пучки нервових волокон, вкриті сполучнотканинною оболонкою, утворюють нерви.

Типи нервових волокон

Безмієлінові (безм’якотні): Характерні для вегетативної нервової системи. Складаються з кількох відростків різних нейронів, клітини нейроглії щільно прилягають одна до одної.
Мієлінові (м’якотні): Містять один осьовий циліндр (дендрит або аксон), вкритий оболонкою з гліальних клітин. Між гліальними клітинами є вузлові перехвати (перехвати Ранв’є). Зовнішній шар називається шваннівською оболонкою (неврилемою).

Нервові закінчення

Рухові (ефекторні): розташовані в м’язах і залозах; включають моторні бляшки (комплекс нервових закінчень і м’язових клітин).
Чутливі: спеціалізовані закінчення чутливих нейронів; поділяються на: екстерорецептори (зовнішні) — сприймають подразнення з навколишнього середовища (температура, біль тощо) та інтерорецептори (внутрішні) — сприймають сигнали з внутрішніх органів.

Синапси

Синапс — це контакт між двома нейронами або між нейроном і м’язовим волокном.

Типи синапсів за способом передачі імпульсу:

Хімічні синапси: передача імпульсу здійснюється за допомогою медіаторів (ацетилхолін, норадреналін тощо). Імпульс викликає викид медіатора в синаптичну щілину, який стимулює наступний нейрон.
Електричні синапси: передача імпульсу відбувається через контакт між мембранами нейронів за допомогою електричних сигналів.

Мал. 6. Синапс