· Ілля Добрий · ГДЗ · 17 хв. читати

§ 23. Виробництво тканин, одягу та взуття в Україні та світі - Географія

ПРИГАДАЄМО

Назвіть предмети одягу, які ви маєте. Чи можете визначити, з якої сировини вони виготовлені (наприклад, бавовна, синтетика, вовна)?

У щоденному гардеробі зазвичай є футболки, джинси, худі, зимовий светр, спортивні штани та куртка. Бавовняні вироби (футболки, сорочки, джинси) м’які та приємні на дотик, вовняні речі (теплі зимові светри, шапки) мають характерну шорстку нитку та добре зігрівають, а спортивний одяг і вітрозахисні куртки зроблені із синтетичних волокон (поліестер, еластан, нейлон), які швидко сохнуть і тягнуться. Точний склад тканини завжди вказується на внутрішній етикетці.

Розгляньте ярлик свого одягу чи взуття. Які країни-виробники ви там бачите?

На бирках сучасного повсякденного та спортивного одягу найчастіше зазначені такі країни, як Бангладеш, В’єтнам, Китай, Туреччина, Пакистан, Камбоджа, а також Україна (на виробах вітчизняних марок або трикотажі). На фабричному шкіряному взутті чи брендових аксесуарах трапляються позначки виробництва В’єтнаму, Індонезії, Китаю, Польщі або Італії.

Чи можете ви пояснити, чому саме ці країни є провідними виробниками одягу у світі?

Головною причиною є наявність великої кількості дешевої робочої сили, оскільки швейне та взуттєве виробництво залишаються надзвичайно працемісткими процесами, які важко повністю автоматизувати. Крім того, країни Азії (Китай, Індія, Пакистан) розташовані безпосередньо поруч із потужними базами вирощування бавовни та заводами синтетичних волокон, що знижує витрати на доставку матеріалів.

Чому в одних країнах одяг та взуття коштують дорого, а в інших − дешево?

Ціна виробів формується з витрат на оплату праці робітників, вартості сировини та націнки за бренд і дизайн. У країнах Південної та Південно-Східної Азії заробітна плата на фабриках невисока, тому масовий одяг там виходить дешевим. Натомість у країнах Європи чи США високі витрати на робочу силу, суворі екологічні стандарти, використання преміальних тканин, а також велика плата за ім’я модного бренду, роботу модельєрів і маркетинг.

Працюємо з інформацією

Простежте технологічний процес виробництва вашої улюбленої футболки: створіть схему, ментальну мапу або комікс про шлях бавовни (від поля до виробництва тканини в Китаї або Пакистані, пошиття одягу у В’єтнамі та продажу в українському магазині); укажіть чинники, які впливали на розміщення виробництва на кожному етапі. На якому етапі можуть бути використані новітні технології, описані в тексті (3D-друк, лазерне різання тощо)?

Схема до завдання

Новітні технології (цифрове моделювання лекал, лазерне різання тканин без обсипання країв, автоматизоване фарбування та 3D-друк об’ємних написів чи фурнітури) застосовуються переважно на етапах розкрою деталей і фінішного оздоблення виробу перед продажем.

Працюємо групами (у парі)

Використовуючи інформацію § 23, проведіть короткий SWOT-аналіз легкої промисловості України. Розподіліть наведені в тексті факти за чотирма категоріями: S (сильні сторони): які внутрішні переваги має галузь? W (слабкі сторони): які внутрішні проблеми та недоліки є в галузі? O (можливості): які зовнішні фактори можуть сприяти розвитку? T (загрози): які зовнішні чинники становлять ризики для галузі?

Категорія аналізуФакти з тексту параграфа та характеристика
S (Strengths) — Сильні сторониДавні традиції текстильного, швейного, шкіряного виробництва та народних художніх промислів; значний виробничий комплекс (понад 500 підприємств, 150 тис. робочих місць); розвиток малого й середнього бізнесу, поява успішних вітчизняних брендів (MustHave, Kachorovska, Voronin); висока частка експорту якісного одягу (понад 90 %) і взуття (близько 1/3 обсягу, переважно з натуральної шкіри).
W (Weaknesses) — Слабкі сторониЗастаріле технічне обладнання комбінатів і низький рівень завантаження потужностей (наприклад, вовняного комбінату «Чексіл»); сильне падіння виробництва взуття (потужності становлять лише 10–15 % від 1990 року) та закриття майже всіх льонокомбінатів; небагатий асортимент вітчизняних ткацьких фабрик; низька частка українського пошиття на внутрішньому ринку одягу (лише 10–15 %); залежність текстилю від імпортної бавовни.
O (Opportunities) — МожливостіГеографічна близькість до місткого ринку країн Європейського Союзу та угода про зону вільної торгівлі; пошиття одягу на замовлення провідних зарубіжних брендів; переорієнтація виробництва на індивідуальні запити споживачів, нішеві бренди, дизайнерський одяг і сучасний етнічний стиль (вишиванки); впровадження новітніх автоматизованих систем, цифрового моделювання та лазерного розкрою.
T (Threats) — ЗагрозиЖорстка цінова конкуренція на внутрішньому ринку з боку дешевого імпорту з Китаю та Туреччини; воєнні дії та руйнування інфраструктури; висока вартість імпортованої сировини (бавовни, спеціальної нитки, фурнітури); втрата кваліфікованих швачок і майстрів через міграційні процеси; зниження купівельної спроможності населення України.

Працюємо з картою

Використовуючи текст § 23, знайдіть і покажіть на карті найбільші країни-виробники різних видів тканин: бавовняних; вовняних; шовкових; лляних. Поясніть, чому виробництво кожного із цих видів тканин зосереджено саме в цих країнах.

Географія світового текстильного виробництва закріпилася за такими основними центрами:

  • Бавовняні тканини: Китай (30 % світового виробництва), Індія (25 %), а також США, Бразилія, Пакистан, Аргентина, Індонезія, Туреччина, Узбекистан. Розміщення пояснюється наявністю потужної власної сировинної бази (посіви бавовнику вимагають багато тепла і зрошення), а також мільйонами дешевих робочих рук для працемісткого прядильно-ткацького виробництва.
  • Вовняні тканини: Китай, Італія, Японія, США, Індія, Туреччина. Країни поєднують власне високопродуктивне вівчарство або легкий доступ до австралійської сировини з давніми технологічними традиціями ткацтва дорогого сукна й трикотажу (особливо в Італії).
  • Шовкові тканини: США (виробляють понад 50 % переважно із синтетичних і сумішевих ниток), а також азійські країни — Індія, Китай, Японія, Туреччина (історичні світові центри шовківництва завдяки культурі вирощування тутового шовкопряда та висококваліфікованій майстерності).
  • Лляні тканини: Франція, Велика Британія, Бельгія, Білорусь, Україна. Вирощування льону-довгунця потребує вологого й помірно прохолодного клімату Полісся та лісової зони Західної Європи, де століттями працювали спеціалізовані льонозаводи.

Складаємо меседжі до питань

1. Що таке легка промисловість? Які виробництва вона охоплює і які сучасні тенденції її розвитку ви помітили в тексті § 23?

Легка промисловість — це галузь обробної промисловості, що охоплює первинну обробку сировини та виготовлення тканин, одягу, взуття й галантереї для населення. До її складу входять текстильне, швейне, взуттєве та галантерейне виробництва, а також випуск іграшок, прикрас, килимів і предметів інтер’єру. Серед сучасних тенденцій виділяються автоматизація, цифровізація (3D-друк, лазерне різання, цифрове моделювання), використання екологічних матеріалів, орієнтація на індивідуальні запити споживача та географічний поділ: розробка моди зосереджена в Європі та США, а фабричне масове пошиття перенесене до Азії.

2. Які основні чинники впливають на розміщення підприємств легкої промисловості в Україні та світі?

На розміщення підприємств впливають три головні чинники:

  • Сировинний: критично важливий для первинної обробки сировини (очищення льону, миття вовни, дублення шкіри, вилущування бавовни), тому такі заводи будують поруч із джерелами аграрної сировини.
  • Працересурсний: вирішальний для масового швейного, текстильного та взуттєвого виробництва, які потребують значної кількості уважних і недорогих робочих рук (переважно жіночої праці).
  • Споживчий: визначає розташування швейних фабрик повсякденного пошиття, взуттєвих цехів і майстерень поруч із великими міськими агломераціями та густозаселеними регіонами.

3. Підготуйте схему або майндмеп (карту думок) про одну з галузей виробництва тканин, одягу та взуття в Україні (на вибір).

Схема до завдання

4. Назвіть основні країни-виробники та країни-експортери одягу, тканин і взуття. Поясніть, які чинники зумовили лідерство саме цих країн.

  • Виробництво тканин: Китай (30 % бавовняних тканин світу), Індія (25 %), США, Пакистан, Бразилія, Туреччина, Індонезія.
  • Виробництво та експорт одягу: Китай, Бангладеш, В’єтнам, Індія, Туреччина, Пакистан.
  • Виробництво та експорт взуття: Азійський регіон виготовляє 87 % усього взуття планети. Основними виробниками є Китай (майже 40 % світового ринку), Індія, Індонезія, В’єтнам, Бразилія, Пакистан, а також європейські виробники якісного шкіряного взуття — Італія і Португалія.

Лідерство перелічених країн Азії зумовлене колосальною кількістю недорогої робочої сили, наявністю власної сировини (бавовник, джут, синтетичні смоли нафтохімії), низькими виробничими витратами, масштабними іноземними інвестиціями та державною підтримкою експортних фабрик.

5. Чому ціни на аналогічні футболки, виготовлені в Бангладеш та Італії, можуть суттєво відрізнятися? Які три ключові чинники пояснюють цю різницю?

Різниця у вартості зумовлена такими факторами:

  • Витрати на оплату праці: рівень зарплат робітників швейних фабрик у Бангладеш у десятки разів нижчий за погодинну оплату праці кваліфікованих майстрів в Італії.
  • Додана вартість бренду, дизайну та маркетингу: італійські фабрики шиють вироби для відомих модних будинків із світовим іменем, куди закладено престиж, інноваційний крій та дорогу рекламу, тоді як у Бангладеш шиють базовий безіменний мас-маркет.
  • Якість матеріалів, технології та екологічні стандарти: в Італії застосовують дорогі сумішеві тканини високої щільності, стійкі екологічні фарби й сертифіковані стандарти ЄС, що суттєво здорожчує кінцеву собівартість.

6. Підготуйте есе або презентацію про один з народних промислів України (на вибір). Чи володієте ви елементами мистецтва народних промислів? Якими? Де навчились?

Есе: «Борщівська вишиванка — чорна нитка з глибокою душею»

Серед багатства народних промислів України особливе місце посідає борщівська народна вишивка, що зародилася на Тернопільщині. Її головна візитівка — густий, рельєфний чорний візерунок із домотканої вовняної нитки, що суцільним килимом укриває рукави сорочки. За народними переказами, такий колорит виник через трагічні сторінки історії краю, коли жінки вишивали чорним на знак скорботи за полеглими захисниками, вкладаючи в геометричні та рослинні знаки молитву про захист і відродження роду.

Сьогодні борщівська вишивка визнана елементом нематеріальної культурної спадщини України. Вона органічно увійшла у світову моду: автентичні мотиви відтворюють сучасні модельєри, демонструючи їх на тижнях моди в Парижі та Мілані. Борщівська сорочка доводить, що народний промисел — це не застигла історія з музейної вітрини, а живий генетичний код, який об’єднує покоління українців.

У школі на уроках трудового навчання та технологій багато хто опановує техніку традиційного вишивання хрестиком або бісером, вчиться рахувати нитки полотна, добирати контрастні нитки муліне й розшивати рушники та серветки геометричним орнаментом під керівництвом учительки чи бабусі.

7. Доведіть, чому екологічні аспекти є критично важливими для сучасної легкої промисловості. Як це впливає на вибір сировини та технології?

Текстильна та шкіряна промисловість є одними з найбільших забруднювачів навколишнього середовища: вирощування бавовни потребує мільйонів кубометрів води й пестицидів, хімічне фарбування тканин отруює стічні води важкими металами, а розпад синтетичних речей утворює мікропластик.

Через це світові бренди переходять на органічну сировину (бавовну без хімікатів, вторинно перероблений поліестер, натуральний льон і коноплі) та запроваджують екологічно безпечні технології — лазерне вибілювання тканин замість хлору, замкнуті цикли очищення води на фарбувальних комбінатах і цифровий розкрій, який мінімізує обрізки й відходи.

Кейс-випадки

Використовуючи текст § 23, карту «Народні художні промисли України» атласу 9 класу та додаткові джерела, створіть кластери спеціалізації народних промислів України за регіонами. Для кожного кластера (регіону): 1) назвіть основні види народних промислів, які там розвинені; 2) поясніть, які чинники сприяли їхньому розміщенню. Зробіть висновок про роль народних промислів у культурному та економічному житті сучасних регіонів України.

Кластери спеціалізації народних промислів України:

  1. Карпатський кластер (Гуцульщина, Покуття, Буковина — Косів, Яблунів, Пустинь):
  • Основні промисли: ручне килимарство, ліжникарство, кустарне ткацтво вовняних полотен, вироби з бісеру, різьблення по дереву.
  • Чинники розміщення: наявність власної сировини (овеча вовна гірського вівчарства, деревина бука та ялиці), історична ізольованість гірських громад, яка допомогла зберегти автентичну спадщину, а також розвиток сучасного рекреаційного туризму.
  1. Полісько-Сіверський кластер (Сумщина, Чернігівщина — Кролевець, Ніжин, Чернігів):
  • Основні промисли: художнє візерункове ткацтво (кролевецькі рушники з червоно-білим геометричним орнаментом), художнє вишивання сорочок, виготовлення вовняних і лляних полотен.
  • Чинники розміщення: вирощування льону-довгунця в помірно прохолодному кліматі Полісся, наявність води для вимочування волокна та збережені фабричні школи художнього ремесла.
  1. Подніпровсько-Полтавський кластер (Полтавщина, Київщина, Черкащина — Решетилівка, Богуслав, Переяслав):
  • Основні промисли: решетилівське рослинне килимарство з рослинними орнаментами, вишивка білим по білому, богуславське ткацтво інтер’єрних тканин.
  • Чинники розміщення: розвинене вівчарство Лісостепу, багата традиційна культура козацьких містечок, наявність спеціалізованих художніх артілей та навчальних училищ декоративно-прикладного мистецтва.
  1. Подільський кластер (Тернопільщина, Вінниччина — Борщів, Глиняни на межі зі Львівщиною):
  • Основні промисли: борщівська вишивка чорною вовною, килимарство (глинянські килими), мереживоплетіння.
  • Чинники розміщення: доступ до місцевої конопляної та вовняної нитки, стійкі родинні обрядові традиції передачі техніки вишивки від матері до доньки.

Народні промисли відіграють подвійну роль: культурну (збереження національної ідентичності, візерункового коду та етнічних традицій України) та економічну (створення робочих місць у малих містах і селах, стимулювання етнотуризму, продаж крафтової продукції в Україні та за кордоном, формування експортного іміджу країни).

Картографічна лабораторія

Використовуючи текст § 23 й політичну карту світу, знайдіть на мапі світові центри легкої промисловості, поділивши їх на дві групи: А) «Виробничі центри» (країни з масовим серійним виробництвом, орієнтованим на дешеву робочу силу); В) «Дизайнерські та інноваційні центри» (країни-лідери fashion-індустрії, що створюють тренди та дорогі бренди). Зробіть висновок: чому сучасна легка промисловість поділена між країнами за функціями?

Група А («Виробничі центри» з масовим серійним пошиттям та орієнтацією на дешеву робочу силу): Китай, Індія, В’єтнам, Бангладеш, Пакистан, Індонезія, Бразилія, Туреччина.

Група В («Дизайнерські та інноваційні центри fashion-індустрії»): Франція (Париж), Італія (Мілан), Велика Британія (Лондон), США (Нью-Йорк), Австрія, Німеччина, Японія.

Висновок: такий територіальний поділ функцій виник через дію міжнародного географічного поділу праці. Країни з високим рівнем доходу зосередили в себе найприбутковіші етапи — розробку дизайну, запуск світових трендів, маркетинг, управління брендами й технологічні інновації. Водночас трудомісткі, матеріаломісткі й технічно прості процеси масового розкрою та зшивання перенесені до країн, що розвиваються, де доступні значні ресурси відносно дешевої робочої сили та є власна сировинна база.

Виконуємо практичні роботи

Тема: Позначення на контурній карті найбільших підприємств легкої промисловості в Україні, встановлення чинників їхнього розміщення.

Завдання 1. Знайдіть і покажіть на контурній карті України найбільші підприємства легкої промисловості (за допомогою тексту § 23 або за вказівкою вчителя / вчительки). Використайте умовні позначення для кожного виду виробництва: текстильне, швейне та взуттєве. Підпишіть назви населених пунктів, де вони розташовані.

Для позначення на контурній карті використовуються такі географічні центри та умовні значки:

Текстильне виробництво (позначається синім кружечком): Тернопіль (бавовняне об’єднання «Текстерно»), Чернігів (вовняна фабрика «Чексіл»), Харків (вовняні вироби «VLADI»), Черкаси (шовковий комбінат), Житомир, Суми (лляні підприємства), Київ, Одеса (синтетичні нитки й тканини).

Швейне та трикотажне виробництво (позначається зеленим квадратом): Київ, Львів, Дніпро, Харків, Вінниця, Немирів, Одеса, Чернігів, Черкаси, Переяслав (пошиття одягу на експорт та вітчизняні бренди); Житомир, Олександрія, Кременчук (панчішно-шкарпеткові фабрики); Чернівці, Горішні Плавні (трикотажна білизна); Бровари (верхній трикотаж).

Взуттєве виробництво (позначається коричневим трикутником): Бровари (виготовляє близько 20 % українського взуття), Харків, Дніпро, Житомир, Львів, Кривий Ріг, Кременчук.

Завдання 2. Визначте чинники розміщення підприємств легкої промисловості України (скористайтесь § 4). Результати запишіть до таблиці:

№ з/пГалузі легкої промисловостіЧинники розміщення та їх обґрунтування
1Первинна обробка сировини (льонозаводи, вовномийні підприємства)Сировинний чинник. Підприємства розташовуються в районах вирощування технічних культур і тваринництва (Полісся — льон-довгунець, південь і схід — вовна), щоб зменшити витрати на перевезення великої маси непереробленої сировини.
2Текстильне виробництво (бавовняне, шовкове, вовняне ткацтво)Працересурсний, споживчий та транспортний чинники. Потребує значної кількості кваліфікованих робітників і розвиненої транспортної мережі для доставляння імпортної чи вітчизняної сировини та збуту готових тканин.
3Швейне виробництво (одяг, головні убори, трикотаж)Працересурсний та споживчий чинники. Це надзвичайно трудомістка галузь із високою потребою в жіночій робочій силі, а готова продукція швидко знаходить масового покупця у великих містах або відправляється на експорт.
4Взуттєве та галантерейне виробництвоПрацересурсний, споживчий та сировинний чинники. Орієнтується на наявність фахівців, міські ринки збуту, а також на переробку шкіряної сировини в промислових центрах.
5Художні народні промисли (килимарство, ткацтво, вишивка)Історико-культурний чинник і традиції населення. Розвиваються в історичних етнографічних осередках із передачею унікальних навичок із покоління в покоління.

Завдання 3. Зробіть висновки про закономірності розташування найбільших підприємств легкої промисловості України, їхній сучасний стан і перспективи розвитку української fashion-індустрії.

Підприємства легкої промисловості тяжіють до великих і середніх міст із високою концентрацією населення та зручними транспортними шляхами. Первинна ланка пов’язана з сільськогосподарськими районами, тоді як швейні, трикотажні та взуттєві фабрики розташовані повсюдно, орієнтуючись на робочу силу і споживача. Сучасний стан галузі характеризується переходом від гігантських комбінатів до гнучких малих і середніх підприємств, контрактним пошиттям для світових брендів та орієнтацією на експорт до країн ЄС. Перспективи української fashion-індустрії полягають у нарощуванні випуску власних оригінальних дизайнерських брендів (Kachorovska, Voronin, MustHave), інтеграції етнічних мотивів у повсякденну моду, цифровізації крою та ширшому освоєнні європейського ринку.

Спостерігаємо, проєктуємо, досліджуємо

1. Есе або фото-звіт за результатами навчальної екскурсії на місцеве підприємство легкої промисловості.

Екскурсія на місцеву швейну фабрику дає змогу побачити наживо, як рулон сукна або трикотажного полотна перетворюється на готовий стильний виріб.

Виробничий процес починається з конструкторського відділу, де моделі майбутнього одягу проєктують на комп’ютерах за допомогою спеціальних програм. Далі інформація надходить до розкрійного цеху. Тут автоматичні верстати з лазерними різаками накладають лекала та розкроюють десятки шарів тканини за лічені хвилини з точністю до міліметра, зводячи відходи до мінімуму.

У швейному цеху панує чіткий конвеєрний поділ праці: кожен майстер виконує свою операцію на сучасній швейній або оверлочній машині — зшиває окремі деталі спинки, коміра, пришиває ґудзики чи фурнітуру. Фінальний етап — волого-теплова обробка на промислових прасувальних пресах, ретельний контроль якості, прикріплення фірмових ярликів та пакування.

Підприємство дивує високою швидкістю роботи, чистотою та сучасним обладнанням. Воно забезпечує роботою сотні мешканців нашого регіону та виготовляє конкурентний одяг високої якості.

2. Складання й аналіз схеми «Виробнича структура легкої промисловості України».

Схема до завдання

Аналіз схеми засвідчує, що легка промисловість України має розгалужену міжгалузеву структуру. Провідну роль за обсягами виробництва відіграє швейна галузь, яка найбільш динамічно інтегрована в експорт. Текстильна підгалузь наразі відчуває дефіцит вітчизняної сировини й частково перебуває на стадії модернізації, а художні народні промисли зберігають самобутність і формують культурну ідентичність країни.

3. Причини недостатньої забезпеченості вітчизняною продукцією легкої промисловості та її низької конкурентоздатності на світовому ринку.

Масова присутність імпорту на ринку України та труднощі вітчизняних виробників обумовлені такими чинниками:

Втрата власної сировинної бази: майже повністю скоротилися посіви льону-довгунця, скоротилося поголів’я овець, а бавовна в Україні не вирощується через кліматичні умови, що змушує купувати сировину за валюту за кордоном.

Висока собівартість української продукції порівняно з азійськими фабриками (Китаю, Бангладеш, Пакистану), де оплата праці нижча, а масштаб серійного випуску значно більший.

Технічна та технологічна зношеність обладнання на старих великих підприємствах радянського періоду, що зумовлює вищі енерговитрати.

Наплив дешевого імпорту з Китаю та Туреччини, а також великі обсяги ввезення секонд-хенду, які заповнюють бюджетний сегмент внутрішнього ринку.

Тривала робота більшості швейних підприємств за давальницькою схемою (толінгом): пошиття для європейських замовників без створення та розкручування власних українських торговельних марок.

Руйнування виробничих потужностей, логістичних ланцюгів та дефіцит кваліфікованих кадрів, спричинені повномасштабною війною.

4. Порівняння за етикетками одягу складу тканини; з’ясування сировини, з якої вона виготовлена (природної, штучної, синтетичної сировини); обґрунтування її впливу на здоров’я.

Для аналізу взято три типові предмети повсякденного гардероба з різним складом:

  1. Літня футболка:
    Склад за етикеткою: 100 % бавовна (cotton).
    Походження сировини: природна (рослинне волокно насіння бавовнику).
    Вплив на здоров’я: має відмінні гігієнічні властивості, приємна на дотик, пропускає повітря («дихає»), добре вбирає піт (гігроскопічна), не спричиняє алергічних подразнень на шкірі та не електризується.

  2. Демісезонна сорочка:
    Склад за етикеткою: 60 % віскоза (viscose), 40 % поліестер (polyester).
    Походження сировини: віскоза — штучне волокно (хімічно перероблена деревна целюлоза); поліестер — синтетичне волокно (отримане з продуктів переробки нафти й природного газу).
    Вплив на здоров’я: поєднання робить тканину міцною та стійкою до зминання. Віскоза дає м’якість і гігроскопічність, а синтетичний поліестер трохи знижує повітропроникність і здатний накопичувати статичну електрику при тривалому носінні.

  3. Спортивний світшот / худі:
    Склад за етикеткою: 80 % акрил (acrylic), 20 % поліамід / нейлон (polyamide).
    Походження сировини: повністю синтетичні волокна (полімери нафтохімічного синтезу).
    Вплив на здоров’я: матеріал легкий, теплий, добре утримує форму, не мнеться та швидко сохне після прання. Проте синтетика практично не вбирає вологу, порушує терморегуляцію тіла під час сильного фізичного навантаження, накопичує статичний заряд і може викликати подразнення у людей із чутливою шкірою.

5. Проєкти на теми: «Малі та середні міста України – центри швейного виробництва»; «Народні промисли в Україні» (на вибір).

Проєкт на тему: «Малі та середні міста України – центри швейного виробництва»

Актуальність: саме малі та середні міста України стали ключовими базами для контрактного пошиття одягу світових брендів і розвитку вітчизняного підприємництва завдяки нижчим витратам та наявності фахових кадрів.

Географічні центри:
Немирів (Вінницька область) — пошиття верхнього одягу високої складності для закордонних компаній.
Бровари (Київська область) — провідний осередок трикотажного виробництва, пошиття одягу та значна частка українського взуття.
Олександрія (Кіровоградська область) — спеціалізація на панчішно-шкарпетковій продукції.
Горішні Плавні (Полтавська область) — загальнодержавний центр виробництва трикотажу та дитячого одягу.
Переяслав (Київська область) — успішна робота експортноорієнтованих швейних фабрик.

Чинники конкурентоспроможності малих міст:
Збалансовані витрати на оренду площ і комунальні послуги порівняно з містами-мільйонниками.
Традиційна наявність жіночих трудових ресурсів та фахових закладів профтехосвіти.
Вигідне географічне розташування поблизу головних автошляхів у напрямку кордону з ЄС.

Очікуваний підсумок: розвиток швейних кластерів у малих містах створює стабільні робочі місця, наповнює місцеві бюджети та сприяє поступовому формуванню власних локальних брендів готового одягу.

Працюємо з інтернет-ресурсами

Використовуючи офіційні дані міжнародних організацій (наприклад, на сайті Світового банку: https://wits.worldbank.org/, у рубриці-візуалізації «Аналіз продукту», де представлено експорт та імпорт текстилю та одягу з 1988 р. до сьогодення: https://cutt.ly/ztl5xtSJ), складіть список п’яти найбільших у світі країн-виробників та п’яти найбільших країн-експортерів тканин, одягу та взуття.

П’ять найбільших у світі країн-виробників тканин, одягу та взуття:

  1. Китай (беззаперечний світовий лідер, що виготовляє близько третини текстилю та майже 40 % взуття світу).
  2. Індія (найбільший виробник бавовняних тканин, джуту та одягу).
  3. В’єтнам (потужний виробник одягу та один із найбільших світових виробників взуття спортивних марок).
  4. Бангладеш (найбільший світовий центр масового фабричного виробництва недорогого трикотажу та готового одягу).
  5. Туреччина (провідний виробник високоякісних тканин, одягу та взуття в регіоні Європи та Близького Сходу).

П’ять найбільших у світі країн-експортерів тканин, одягу та взуття:

  1. Китай (посідає перше місце за сумарним обсягом експорту готового одягу, взуття й тканин на світові ринки).
  2. Бангладеш (експорт текстильних товарів та одягу становить основу зовнішньої торгівлі країни).
  3. В’єтнам (ключовий постачальник спортивного одягу та взуття на ринки США, ЄС і Японії).
  4. Італія (світовий лідер за вартісним обсягом експорту завдяки продажу дорогого дизайнерського брендового одягу, взуття та шкіргалантереї вищого цінового сегмента).
  5. Німеччина (великий реекспортер готової продукції в межах Європейського Союзу та виробник високотехнологічного текстилю й спеціалізованого спортивного взуття).
Назад