Плоскі, круглі та кільчасті черви: будова, класи, цикли печінкового сисуна, ціп'яків, ехінокока, аскариди та адаптації до паразитизму

💡 Анатомічну будову та зведену порівняльну таблицю систем органів червів (паренхіма, протонефридії, драбинчаста нервова система) дивіться в базовій темі Загальна характеристика червів.

Класи плоских червів

• Клас Війчасті черви: вільноживучі організми, тіло яких укрите війчастим епітелієм.
• Клас Сисуни (Трематоди): виключно паразитичні форми; мають м’язисті присоски (ротовий і черевний).
• Клас Стьожкові черви (Цестоди): ендопаразити; редукована травна система, слабко розвинені нервова система й органи чуття, проте надзвичайно висока плодючість.

Життєвий цикл печінкового сисуна

Рис. 1. Життєвий цикл печінкового сисуна.

• Основний (остаточний) хазяїн: велика і мала рогата худоба, людина (дорослий черв паразитує в жовчних протоках печінки).
• Проміжний хазяїн: прісноводний черевоногий молюск — ставковик малий.
• Яйця паразита виводяться з організму основного хазяїна разом із фекаліями та для подальшого розвитку мають потрапити у воду.
• У воді з яйця виходить вкрита війками вільноплаваюча личинка (мірацидій).
• Личинка проникає в тіло ставковика малого, де відбувається нестатеве розмноження зі зміною кількох личинкових поколінь.
• З тіла молюска у воду виходить хвостата вільноплаваюча личинка (церкарій), яка осідає на прибережних рослинах, відкидає хвіст і перетворюється на нерухому цисту (адолескарій).
• Зараження основного хазяїна відбувається у разі пиття некип’яченої води з відкритих водойм або поїдання трави з цистами.
• У кишечнику основного хазяїна оболонка цисти розчиняється, молодий паразит виходить і проникає в жовчні протоки печінки.

Життєвий цикл бичачого і свинячого ціп’яків

Рис. 2. Будова тіла стьожкового черва (ціп’яка).

• Будова тіла ціп’яка: голівка (сколекс) з 4 присосками (у свинячого ціп’яка — озброєного — на голівці також є віночок гачків), несегментована шийка (зона росту) та стробіла, що складається з молодих незрілих, гермафродитних і зрілих члеників (проглотид), заповнених яйцями.

Рис. 3. Життєвий цикл бичачого та свинячого ціп’яків.

• Основний (остаточний) хазяїн: виключно людина (дорослі черви паразитують у тонкому кишечнику).
• Проміжний хазяїн: для бичачого ціп’яка — велика рогата худоба; для свинячого ціп’яка — свині (іноді проміжним хазяїном свинячого ціп’яка може стати й людина).
• Велика рогата худоба або свині заражаються, поїдаючи траву чи корм, забруднені зрілими члениками з яйцями, що виділилися з фекаліями хворої людини.
• У травному тракті тварини з яєць виходять шестигачкові личинки — онкосфери, які пробуравлюють стінку кишечника, потрапляють у кровоносні судини й розносяться кров’ю до скелетних м’язів та серця.
• У м’язах онкосфери перетворюються на пухирчасті личинки — фіни (округлий пухирець із ввернутою всередину голівкою ціп’яка).
• Людина заражається, вживаючи недостатньо термічно оброблене (напівсире або погано просмажене) фінозне м’ясо (яловичину чи свинину).
• У тонкому кишечнику людини голівка вивертається з фіни, прикріплюється до стінки кишки, і починається ріст нових члеників дорослого черва.

Життєвий цикл ехінокока

Рис. 4. Схема життєвого циклу ехінокока із зображенням основного та проміжних хазяїв і стадій розвитку паразита.

• Захворювання: ехінококоз.
• Основний (остаточний) хазяїн: м’ясоїдні хижаки — собаки, вовки, лисиці (дорослі черви паразитують у тонкому кишечнику).
• Проміжний хазяїн: травоїдні ссавці (велика і мала рогата худоба, свині) та людина.
• Зараження проміжного хазяїна відбувається через забруднену траву, воду або внаслідок недотримання правил особистої гігієни під час контакту з собаками (зрілі членики ехінокока з яйцями здатні активно рухатися і залишатися на шерсті тварини).
• У травному тракті проміжного хазяїна (худоби чи людини) оболонка яйця розчиняється, вивільнена онкосфера проникає крізь стінку кишечника у кров і заноситься в печінку, легені, мозок або інші органи, де перетворюється на велику фіну — ехінококовий пухир, усередині якого формуються численні дочірні пухирці зі сколексами.
• Людина для ехінокока є біологічним (екологічним) глухим кутом (тупиковим хазяїном), оскільки передача інвазії хижакам від неї не відбувається.
• Хижаки (собаки, вовки) заражаються, поїдаючи внутрішні органи ураженої фінами худоби; у їхньому кишечнику з кожного сколекса виростає статевозрілий черв.

Життєвий цикл аскариди людської (для порівняння)

Рис. 5. Життєвий цикл та міграція личинок людської аскариди.

• Має веретеноподібне тіло із загостреними кінцями.
• Характерний виражений статевий диморфізм (самка значно більша за самця, а задній кінець тіла самця загнутий гачком на черевний бік).
• Геогельмінт — розвиток відбувається без зміни хазяїв, а для дозрівання яєць у зовнішньому середовищі обов’язково потрібен кисень.
• Дорослі черви паразитують у просвіті тонкого кишечника людини.
• Самка щодоби відкладає сотні тисяч запліднених яєць, які виводяться назовні разом із фекаліями.
• У вологому теплому ґрунті за наявності кисню всередині яйця розвивається інвазійна личинка.
• Людина заражається, проковтуючи зрілі інвазійні яйця разом із немитими овочами, фруктами, зеленню або забрудненою водою (переносниками яєць на їжу також можуть бути мухи).
• У тонкому кишечнику людини з яйця виходить личинка, яка пробуравлює стінку кишки, проникає в кровоносні судини й здійснює міграцію з течією крові через печінку та праву половину серця до легень.
• У легенях личинка потребує кисню для розвитку; далі вона піднімається дихальними шляхами (бронхами, трахеєю) до глотки, спричиняючи кашель, повторно проковтується зі слиною і знову потрапляє в тонкий кишечник, де перетворюється на дорослого статевозрілого черва.

Основні пристосування до ендопаразитизму

• 1. Щільні захисні покриви: наявність синцитіального покриву (тегументу) у плоских червів або багатошарової кутикули у круглих червів разом із виділенням антиферментів надійно захищають паразита від перетравлення травними соками хазяїна.
• 2. Органи фіксації: потужні присоски (ротовий, черевний), хітинові гачки на сколексі або присмоктувальні щілини (ботріі) для утримання в органах хазяїна проти перистальтики чи потоку рідин.
• 3. Анаеробне дихання: безкисневий обмін речовин (гліколіз), що дозволяє паразитам отримувати енергію в порожнині травного тракту хазяїна за відсутності вільного кисню.
• 4. Складні життєві цикли: розвиток зі зміною хазяїв (остаточного та проміжних) знижує внутрішньовидову конкуренцію між різними поколіннями та сприяє географічному розселенню.
• 5. Редукція травної системи: у стьожкових червів травна система повністю відсутня — поглинання вже розщеплених низькомолекулярних поживних речовин хазяїна відбувається всією поверхнею тіла через мікротрихії, що істотно заощаджує власну енергію черва.
• 6. Спрощення нервової системи та органів чуття: за відсутності потреби в активному пошуку їжі чи орієнтації органи чуття редукуються, а ресурси перенаправляються на репродуктивну систему.
• 7. Колосальна плодючість і гермафродитизм: продукування сотень тисяч і мільйонів яєць та здатність до самозапліднення (у ціп’яків) компенсують високу загибель личинок у зовнішньому середовищі.

Порівняльна таблиця паразитичних червів

← Загальна характеристика червів: порівняльна таблиця типів | Зміст конспекту НМТ | Тип Молюски: черевоногі, двостулкові та головоногі →